Творчiсть композитора Кристофа Глюка
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
лою гостротою передчуття трагедii.
У величних трагедiях Глюка, якi розкривають глибину щиросердечних конфлiктiв людини, що пiднiмають цивiльнi проблеми, народилося нове уявлення про музично-прекрасне. Якщо в старiй придворнiй оперi Францii "переважала... дотепнiсть нiж почуття, галантнiсть нiж страстi, а добiрнiсть i колорит вiршуванням патетичностi, необхiдноi... ситуацiСФю", то в глюковськiй драмi високi страстi й гострi драматичнi зiткнення зруйнували iдеальну впорядкованiсть i перебiльшену добiрнiсть придворного оперного стилю.
Кожний вiдступ вiд очiкуваного й звичного, кожне порушення стандартизованоi краси Глюк аргументував глибоким аналiзом рухiв людськоi душi. У подiбних епiзодах i народжувалися тi смiливi музичнi прийоми, якi передбачили мистецтво "психологiчного" XIX столiття. Не випадково в епоху, коли опери в умовному стилi окремими композиторами писалися десятками й сотнями, Глюк протягом чвертi столiття створив усього пять реформаторських шедеврiв. Але кожний з них неповторний за своiм драматургiчним виглядом, кожний виблискуСФ iндивiдуальними музичними знахiдками.
6. Реакцiя на новi реформаторськi тенденцii в оперi Глюка
Прогресивнi зусилля Глюка впроваджувалися в практику не так легко й гладко. В iсторiю оперного мистецтва навiть увiйшло таке поняття, як вiйна пиччинистiв прихильникiв старих оперних традицiй i глюкистiв, якi в новому оперному стилi, навпаки, бачили здiйснення своСФi давньоi мрii про справжню музичну драму, що тяжiСФ до античностi.
Прихильникiв старого, "пуристiв i естетiв" (як затаврував iх Глюк), вiдштовхувало в його музицi "вiдсутнiсть витонченостi й шляхетностi". Вони дорiкали йму у "втратi смаку", вказували на "варварський i екстравагантний" характер його мистецтва, на "лементи фiзичного болю", "конвульсивнi ридання", "крики прикростi й розпачi", якi витиснули принаднiсть плавноi, врiвноваженоi мелодii.
Сьогоднi цi докори представляються смiшними й безпiдставними. Судячи про новаторство Глюка з iсторичною вiдстороненiстю, можна переконатися в тому, що вiн дивно дбайливо зберiгав тi художнi прийоми, якi вироблялися в оперному театрi протягом попереднього пiвторасторчiного перiоду й утворили "золотий фонд" його виразних засобiв.
У музичнiй мовi Глюка очевидний спадкоСФмний звязок з виразною i пестячою слух мелодiйнiстю iталiйськоi опери, з витонченим "балетним" iнструментальним стилем французькоi лiричноi трагедii. Але в його очах "щира мета музики" полягала в тому, щоб "дати поезii бiльше новоi виразноi сили". Тому, прагнучи з максимальною повнотою й правдивiстю втiлити в музичних звуках драматичну iдею лiбрето (а поетичнi тексти Кальцабiджи були насиченi справжнiм драматизмом), композитор наполегливо вiдкидав всi декоративнi й трафаретнi прийоми, якi суперечили цьому. "Не на мiii застосована краса не тiльки втрачаСФ бiльшу частину свого ефекту, але й шкодить, збиваючи зi шляху слухача, що не перебуваСФ вже в розташуваннi, потрiбному для того, щоб з iнтересом стежити за драматичним розвитком", говорив Глюк.
РЖ новi виразнi прийоми композитора дiйсно руйнували умовну типiзовану "красивiсть" старого стилю, але зате максимально розширювали драматичнi можливостi музики. Саме в Глюка у вокальних партiях зявилися мовнi, декламацiйнi iнтонацii, що суперечили "сладостнiй" плавнiй мелодiйностi староi опери, але правдиво вiдбивали життя iенiчного образа. Назавжди зникли з його опер замкнутi статичнi номери стилю "концерту в костюмах", роздiленi сухими речитативами. РЗхнСФ мiiе зайняла нова композицiя великого плану, побудована по iенах, що сприяСФ наскрiзному музичному розвитку й пiдкреслюСФ музично-драматичнi кульмiнацii. Оркестрова партiя, приречена в iталiйськiй оперi на жалюгiдну роль, стала брати участь у розвитку образа, i в глюковських оркестрових партитурах розкрилися невiдомi до тих пiр драматичнi можливостi iнструментальних звучань.
"Музика, сама музика, перейшла в дiю..." писав про глюковську оперу Гретрi. РЖ справдi, вперше протягом вiковоi iсторii оперного театру iдея драми втiлилася в музицi з такою повнотою й художньою досконалiстю. Дивна простота, що визначила вигляд кожноi вираженоi Глюком думки, виявилася також несумiсною зi старими естетичними критерiями. Далеко за межi цiСФi школи, в опернiй i iнструментальнiй музицi рiзних краiн РДвропи, впроваджувалися естетичнi iдеали, драматургiчнi принципи, форми музичного вираження, розробленi Глюком. Поза глюковськоi реформою не дозрiла б не тiльки оперна, але й камерно-симфонiчна творчiсть пiзнього Моцарта, а певною мiрою й ораторiальне мистецтво пiзнього Гайдна. Мiж Глюком i Бетховеном наступнiсть так природна, так очевидна, що здаСФться, начебто музикант старшого поколiння заповiв великому симфонiсту продовжити розпочату ним справу.
Останнi роки життя Глюк провiв у Вiднi, куди вернувся в 1779 р. Композитор помер 15 листопада 1787 року у Вiднi. Прах Глюка, спочатку похований на одному з околишнiх цвинтарiв, був згодом перенесений на центральний мiський цвинтар, де спочивають всi видатнi представники музичноi культури Вiдня. Подiбно девяти неповторним симфонiям, якi "складаються" у СФдине поняття бетховенського симфонiзму, цi пять оперних шедеврiв, настiльки родинних мiж собою й разом з тим настiльки iндивiдуальних, формують новий стиль у музичнiй драматургii XVIII столiття, що ввiйшов в iсто