Творчість Григорія Ващенка – скарб українського народу
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
µру. Його концепція в цій ділянці ґрунтувалася на визнанні за людиною свободи волі. “Під характером ми розуміємо ті викристалізовані властивості людської психіки, що виробляються в неї наслідком свідомої праці над собою". І далі: “Характер є виявом свобідної волі людини. Тому людина відповідає за свій характер, чи добрий, чи злий. Але так само відповідає за свою безхарактерність і безхарактерна людина, бо вона не використала можливостей своєї волі“, [6,47]. Найвідповідальнішим періодом життя людини в сенсі виховання характеру Г. Ващенко вважає молодість - вік у 20-25 років, коли людина входить у реальне життя і відчуває потребу в сильному характері.
Головним же компонентом характеру, його стрижнем Г. Ващенко вважав життєві прагнення людини, її життєву стратегію. Логікою цього розуміння характеру підтверджується мудрість древніх: лише той, хто панує над самим собою, може керувати іншими, і лише той, хто сам вільний, може вести до свободи інших.
До чинників, що сприяють вихованню характеру, Г. Ващенко відносить духовну і фізичну працю, якщо це праця вільна, спорт, господарську ініціативу, долання зовнішніх і внутрішніх труднощів, християнський світогляд тощо. Натомість ворогом виховання характеру в сімейному і шкільному вихованні є авторитарність. Якщо основною рисою характерної людини є здатність ставити перед собою чітко визначені далекосяжні цілі, виявляти власну ініціативу й енерґію, то в річищі авторитарного виховання такі особливості людини розвиватися не будуть.
Природосвідомість. Стосунки людини і природи стали важливим предметом педагогіки порівняно недавно. Зрештою, якщо питання ставлення людини до власної природи - до власного тіла - має вже свою багатовікову історію, а сьогодні переростає у так зване “валеологічне виховання", то проблеми стосунків людини з довкіллям є порівняно свіжими. Відповідно й у творчості Г. Ващенка обидва ці аспекти стосунків людини і природи репрезентовані неоднаково.
Питання тіловиховання у нього трактується широко власне, з трьох точок зору. По-перше, як сфера, що потребує постійного напруження волі самої людини, сфера, яка передбачає прагнення долати зовнішні обставини і свою власну слабкість. Спорт у творчості Г. Ващенка - вагомий чинник виховання характеру. По-друге, фізичне тіло людини - це предмет, від якого залежить сила і здоровя духу. Йдеться тут, отже, про чисто християнський догляд за тілом, що не є самоціллю, а умовою панування духу над ним, звільнення людини від болячок і примх тіла, що духові заважають. По-третє, тіловиховання Г. Ващенко повязує також з вихованням готовності людини до захисту своєї Вітчизни, розбудови її господарства, добробуту власної родини тощо.
Що стосується природного довкілля, то у спадщині Г. Ващенка знаходимо, власне, те, чого найбільше і бракує нашому сучасному екологічному вихованню.
З трьох способів спілкування людини із зовнішньою природою - утилітарно-господарського, духовного та естетичного - він повсюдно вибирає і підкреслює два останні. “Все, що існує, є творіння Боже й має в собі відбиток Творця“, - пише він, [5,5]. На його думку, в стосунках людини з природою має домінувати не лише потреба господарської користі, але й любов, і її - цю любов до природи - треба дитині прищеплювати з раннього віку, зокрема спираючись на її схильність до анімізму. “ Завдяки анімізму дитина несвідомо включається у космос. Природа жива й нежива перестає бути для неї чимось абсолютно чужим; дитина бодай дуже неясно відчуває свою єдність із нею“, [5,103].
1.3 Ващенко у пошуках методичного інструментарію
Вибір форм і методів навчання завжди і значною мірою визначається тим, як вирішується проблема змісту освіти, а відтак і в залежності від того, які стосунки домінують у суспільстві - авторитарні чи демократичні. Урок у своїх основних засадах моделює стиль життя суспільства. Так, утвердження диктатури і командно-адміністративних початків у державному управлінні зумовлює панування на уроці авторитаризму, орієнтацію на інформативний компонент змісту освіти, а звідси і на перевагу так званих фронтальних форм навчання, коли головним двигуном, “інформацієдавцем", а відтак і носієм “влади“ виступає вчитель.
Навпаки, утвердження демократичних основ життя суспільства, наявність у ньому творчих, ринкових орієнтацій зумовлюють посилення уваги до дитини, її індивідуальних особливостей і потреб. А це (якщо демократія не сприймається як пусте гасло) зумовлює потребу застосування різних форм самостійної діяльності учнів на уроці, збільшення питомої ваги навчальних задач та інтелектуальної праці у процесі їх вирішення - коли дитина сама розвязує навчальну задачу або робить це в парі з іншим учнем, чи працює у складі невеличкої групи. У такому випадку на уроці домінують зусилля учнів, а не вчителя, запамятовування інформації займає тут другорядне місце.
Точка зору Г. Ващенка в цій ділянці висвітлена у його книзі “Загальні методи навчання". Читач, який вдумливо сприйме зміст цієї праці, неминуче прийде до двох суттєвих висновків: а) Г. Ващенко - прихильник таких форм і методів навчання, які передбачають самостійну творчу діяльність учня і б) причиною заборони і вилучення з обігу цієї книги в 30-ті роки були не тільки ідеологічні незгоди автора з режимом, але й те, що запропоновані ним методи навчання вже тоді вели до становлення людини самостійної, сильної, творчої, характерної. А саме така людина й могла опинитися в опозиції до комуністичної влади.
Значно