Сутнiсть протестантськоi фiлософii
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?м законам тварного свiту.
У трактатi "Про рабство волi" М. Лютер заперечуСФ у занепалоi людини прагнення до добра. Тiльки по благодатi, у вiрi знаходить людина внутрiшню волю й сподiваСФться одержати в остаточному явищi Бога, в "свiтлi слави" вирiшення всiх питань, нерозвязних у свiтлi природного розуму.
У центрi кальвiнiстськоi теологii перебуваСФ вчення про Бога як абсолютноi суверенноi волi, джерела будь-яких норм i встановлень. Людина, згiдно Ж. Кальвiну, призначена бути "сосудом волi Божоi", але в результатi первородного грiха втрачаСФ образ Божий, здатнiсть бути "дзеркалом Божественноi слави". Людина повинна безумовно пiдкоритися волi Бога. Ця самовiддача себе Боговi робить в iстинно вiруючiй, а виходить, вибранiй людинi чудо. Вона стаСФ абсолютно впевненою в тому, що призначена до вiчного життя i ii нiщо не може викрасти з рук Божих. Людина повинна поводити себе так, щоб бути гiдною вiчного блаженства, якщо вона до нього визначена. Свiт розглядаСФться як засiб реалiзацii задумiв Бога й пiдлягаСФ перетворенню вiдповiдно до них. РЖнтенсивна професiйна дiяльнiсть розумiСФться як релiгiйний обовязок, лiнощi прирiвнюСФться до грiха.
3. Розвиток протестантськоi фiлософськоi теологii в XIX-XX
столiттi
Важливо зазначити, що на вiдмiну вiд католицизму протестантизм нiколи не мав власне протестантськоi фiлософii. Пiсля Лютера протестантська теологiя стаСФ настiльки фiлософською, наскiльки будь-яка фiлософiя в рамках протестантизму стаСФ теологiчною. Тому, розглядаючи еволюцiю протестантизму, неможливо вiддiлити протестантську теологiю вiд протестантськоi релiгiйноi фiлософii.
Початок розвитку протестантськоi фiлософськоi теологii поклала лiберальна теологiя, засновником якоi був Ф. ШлейСФрмахер. Лiберальна теологiя позначена, по-перше, iдеСФю СФдностi божественного та людського. В релiгii, на думку Гарнака, суттСФвим i важливим СФ лише одне особисте ставлення душi людини до Бога. Вищим проявом iстинноi релiгiйностi СФ любов до Бога, яка реалiзуСФться в реальному людському життi як любов до ближнього. За уявленнями Гарнака, Христос СФ еталоном максимально близького спiлкування людини з Богом, таким iдеалом, до якого мають прагнути всi люди. Бути релiгiйним означаСФ наслiдувати приклад Христа.
По-друге, з точки зору лiберальних теологiв, релiгiю слiд розумiти як основну, провiдну частину культури. А. Гарнак i Е. Трельч проголосили всi досягнення людськоi культури та науки результатом мирського втiлення християнських принципiв. РЖ, по-третСФ, прихильники лiберального протестантизму намагались замiнити догматичний метод у теологii iсторичним. За допомогою цього методу, на iхню думку, слiд iсторично пiдходити до християнства, тлумачення бiблiйних текстiв тощо.
Розвиваючись, протестантська фiлософiя набувала рiзноманiтних форм. Загальна криза захiдного суспiльства в першiй половинi XX ст. започаткувала так звану протестантську "теологiю кризи", яка включала: "дiалектичну теологiю" К. Барта (1886-1968), Р. Шбура (1892-1971), "екзистенцiальну теологiю" П. Тiллiха (1886-1965), "демiфологiзоване християнство" Р. Бультмана (1884-1976), "безрелiгiйне християнство " Д. Бонхьоффера (1906-1945).
"Теологiя кризи", маючи певнi загальнi риси, в цiлому дуже суперечлива, тому ii слiд розглядати в контекстi аналiзу окремих концепцiй.
Представники "дiалектичноi теологii", перш за все Барт, виступили проти основних iдей лiберальноi теологii. Барт був переконаний, що джерелом вiри СФ Бог, який породжуСФ цю вiру через одкровення, i тому обгрунтування ii криСФться в нiй самiй. Вiра, з його точки зору, СФ божественним чудом i виявляСФться у формi дiалогу мiж Богом та людиною. За Бартом, iснуСФ нездоланна вiдмiннiсть, прiрва мiж Богом та людиною.
Людина нiколи не зможе контактувати з Богом нi через почуття, нi через релiгiйне переживання, нi за допомогою iсторичного знання. Антропологiзму лiберальних теологiв вiн протиставив традицiйний геоцентризм. Бог, з точки зору Барта, надрозумний, надприродний, непiзнаваний i несумiрний людинi. Лише через Христа або через пророкiв та духовенство вiн може явити себе людинi.
Основнi положення "дiалектичноi теологii" непримиренно спрямованi проти iсторичного пiдходу до Бiблii. РЖсторичному методу Барт протиставляСФ вчення про натхнення, згiдно з яким теолог маСФ крiзь iсторичне бачити вiчний дух Бiблii. СвоСФрiдно ставиться та вирiшуСФться в "дiалектичнiй теологii" i проблема людини. Християнська антропологiя для Барта це христологiя. Про людину, на його думку, нiчого не можна сказати поза ii звязком iз Богом. Людина знаходить свою сутнiсть лише при зустрiчi з Богом, а не у вiдносинах з iншими людьми. Можливостi людини обмеженi, i лише Бог надаСФ людським дiям такого змiсту, яким сама людина не володiла i володiти не може.
Р. Нiбур, який на початку своСФi дiяльностi в основному подiляв погляди Барта, розглядав проблему людини через категорiю "грiховностi". Людина, з його точки зору, грiховна одвiчно, вiд природи. Ця грiховнiсть виявляСФться в тому, що людина неминуче прагне до заперечення своСФi залежностi вiд Бога. Подолання грiховностi, вважаСФ Нiбур, можливе лише в релiгiйнiй жертвi. У звязку з цим, важливого значення в його концепцii набуваСФ релiгiя: вона покликана розкрити людинi грiховнiсть ii природи, пробудити в нiй почуття провини перед Богом i тим самим направити ii на шлях самоудосконалення.
В ходi iсторii i в процесi iндивiдуального ро