Сутнiсть неореалiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Неореалiзм
Наприкiнцi XIX в. у захiднiй фiлософii одержали поширення субСФктивiстськi погляди на процес пiзнання, звязанi головним чином з позитивiстськими течiями. Уважалося, що основу нашого знання навколишнього свiту становлять почуттСФвi враження, у яких безглуздо й безплiдно шукати якiсь обСФктивнi сутностi.
Однак величезнi успiхи наук, зокрема фiзики, що вiдкривали рiзноманiтнi, схованi ранiше явища й процеси фiзичного миру, було важко сполучити з подiбним гносеологiчним субСФктивiзмом. Не доводиться дивуватися тому, що незабаром на противагу фiлософському субСФктивiзму зявилися й прямо протилежнi концепцii, що заявляли про обСФктивну реальнiсть обСФктiв пiзнання. Таке, наприклад, навчання Ф. Брентано про предметнiсть свiдомостi, тобто про його спрямованiсть на якийсь предмет. Такi ж i iдеi австрiйського учня Брентано фiлософа Мейнонга, що розробив "теорiю предметiв", даних субСФктовi, що пiзнаСФ, у його переживаннях. Однак, у той час iдеi цих мислителiв на американських i англiйських фiлософiв помiтного впливу не зробили.
В англiйських ж унiверситетах домiнувала фiлософiя абсолютного iдеалiзму (у Кембриджi - Мак-Таггар, в Оксфордi - Ф. Бредли). З погляду цих фiлософiв, що оточуСФ нас емпiричний свiт являСФ собою тiльки видимiсть, а не реальнiсть. Реальнiсть же властива лише абсолюту, що розумiСФться як абсолютний досвiд.
Вiдповiдно, Бредли писав: "Що я вiдкидаю, так це вiддiлення вiдчуття вiд що вiдчуваСФться, або бажання вiд бажаного, або того, що мислиться вiд мислення... Буття й реальнiсть, коротше кажучи, це теж саме, що чутливiсть". Або ще: "Природа сама по собi не маСФ реальностi. Вона iснуСФ лише як форма прояву усерединi абсолюту".
Ця позицiя викликала серйознi заперечення насамперед з боку молодого англiйського фiлософа Дж. Э. Мура, що надрукував в 1903 р. свою знаменитоi статтю, що мала назву "Спростування iдеалiзму". У цiй статтi Мур пiддав чисто логiчному аналiзу й критицi фундаментальний, як вiн думав, для будь-якоi форми iдеалiзму тезу "esse est percipi" (iснувати, значить сприйматися). У зазначенiй роботi Мур розглядаСФ вiдчуття синього кольору. Зiставляючи його з вiдчуттям зеленого кольору, вiн затверджуСФ, що в кожному вiдчуттi кольору СФ двi частини: одна, загальна всiм вiдчуттям, це - свiдомiсть; iнша, обСФкт цiСФi свiдомостi, тобто сам синiй, що вiд свiдомостi не залежить, а даСФться йому або входить у нього як особливий обСФкт.
Цим аналiзом Мур заклав основи двох фiлософських течiй: реалiзму, вiдповiдно до якого в пiзнавальному актi обСФкт безпосередньо присутнiй у свiдомостi, i фiлософii аналiзу. Трохи пiзнiше Мур протиставив цiй iдеалiстичнiй тезi точку зору "здорового глузду", вiдповiдно до якого обСФкти пiзнання iснують незалежно вiд акту пiзнання.
Але це був тiльки початок. Виникнення неореалiзму як оформленого фiлософського плину звичайно звязуСФться iз двома роботами: перша з них - це опублiкована в 1910 р. "Програма й перша платформа шести реалiстiв". РЗi авторами були шiсть молодих фiлософiв, що обСФдналися для пропаганди й вiдстоювання реалiстичноi позицii у фiлософii. Це були Э.Б. Холт, Р.Б. Перрi, У.П. Монтегю, Э. Сполдинг, У. Питкин i У. Марвин.
Цi ж автори видали в 1912р. книгу за назвою "Новий реалiзм", збiрник статей, присвячених неореалiстичнiй розробцi рiзних проблем, висунутих членами групи. Надалi кожний автор працював на загальнiй нивi, самостiйно публiкуючи книги й статтi.
Навчання неореалiстiв досить незвичайно й навiть парадоксально. Воно легко може здатися сущою безглуздiстю. Тому для початку треба зрозумiти iхнiй задум i ту проблему, що вони намагаються вирiшити.
Насамперед, мова йде про статус самого пiзнаваного предмета, обСФкта або речi. Оскiльки ми можемо сприйняти iх тiльки за допомогою вiдчуттiв, то iдеалiсти типу Берклi затверджували, що нам можуть бути вiдомi нашi вiдчуття, за межi яких ми вийти нi в змозi. Ми замкнутi у своiх вiдчуттях, i як би ми не намагалися заглянути за них або через них, щоб добратися до самих речей, що iснують обСФктивно, поза нами й нашоi пiзнавальноi дiяльностi, наiекаСФ невдача. За межi наших вiдчуттiв ми вийти не в змозi.
Звiдси робився висновок про те, що й усе, що ми пiзнаСФмо, це тiльки нашi вiдчуття й, отже, те, що ми називаСФмо речами, суть не бiльш як комплекси вiдчуттiв. Увесь зовнiшнiй свiт, таким чином, складаСФться з вiдчуттiв або з iхнiх комбiнацiй.
РЖз цього приводу ще Дiдро писав, що це "екстравагантна система, що, на мiй погляд, могли створити тiльки слiпi! РЖ цю систему, на сором людського розуму, на сором фiлософii всього сутужнiше спростувати".
Це дiйсно так. РЖ не випадково, що виведений iз себе Самуель Джонсон, стукнувши ногою по лежачий на дорозi великому каменю, викликнув: "Так я його [Берклi] спростовую!".
Але якщо речi iснують обСФктивно, поза субСФктом, що пiзнаСФ, те що ж маСФ мiiе в його свiдомостi в момент сприйняття того або iншого фiзичного обСФкта? Локк уважав, що свiдомiсть людини - це чиста дошка (tabula rasa), на якiй досвiд пише своi письмена. Але це була лише метафора.
Деякi французькi фiлософи затверджували, що рiч залишаСФ в душi свiй вiдбиток, подiбно тому, як на мякому воску залишаСФться слiд вiд печатки. Але й це була метафора.
Для прихильника "дiалектичного матерiалiзму" вiдчуття (так само, втiм, як i поняття, теорii, наше пiзнання взагалi) СФ вiдб