Сутнiсть неореалiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
. Пiзнання прагне й до знання загального, тобто до деяких загальних понять або унiверсалiям. У науках загальне виступаСФ також у формi законiв. Неореалiсти це прекрасно знають i тому поширюють свою основну тезу також i на знання, що маСФ характер загального.
Четвертий пункт у Монтегю звучить так: "Принаймнi деякi усвiдомлюванi нами сутностi, або унiверсали, мають iдеальне iснування й у той час, коли ми iх не усвiдомлюСФмо". Виходить, не тiльки конкретнi речi сприйманi в почуттСФвому досвiдi, iснують поза i незалежно вiд нашого пiзнання, але й унiверсали, загальнi поняття також iснують незалежно вiд нашоi свiдомостi, володiють незалежним вiд нього буттям.
Що це таке? Звичайно, це реалiзм у середньовiчному змiстi, що визнаСФ самостiйне iснування обох понять, що сходять до платонiвському реалiзму. РЖ дiйсно, неореалiсти визнають своСФ спорiднення iз платонiзмом. У вступнiй статтi до збiрника "Новий реалiзм" ми читаСФмо в пунктi 6: "Нарештi, оскiльки вiн (неореалiст) розглядаСФ аналiз i поняття як засiб доступу до реальностi, а не як трансформацiю або фальсифiкацiю ii, i тому що вiн затверджуСФ незалежнiсть реальностi вiд ii пiзнання, неореалiст СФ також платонiвський реалiст. Вiн надаСФ повний онтологiчний статус уявним речам також, як фiзичним сутностям, або тому, що iснуСФ iдеально (subsistents), як i тому, що iснуСФ (existents)".
Помiтимо, що тут зявляСФться поняття "сутнiсть" (entity), що граСФ бiльшу роль у всiм американському реалiзмi. РЗм позначаСФться, як тепер видно, будь-який предмет пiзнання, як одиничний, так i загальний. Нiякоi принциповоi рiзницi мiж iснуючими речами (existents) i iснуючими iдеально (subsistents) неореалiсти або не зауважують, або не вважають ii iстотноi для iхньоi основноi тези про незалежне iснування всього пiзнаваного змiсту, позначуваного як "сутнiсть".
РЖ нарештi, останнiй, пятий, пункт у Монтегю говорить: "Принаймнi, деякi з конкретних речей, а також i унiверсалi, що СФ реальними, пiзнаються, скорiше, безпосередньо, чим побiчно, через копii й уявнi образи". Це, так сказати, коронний номер всiСФi неореалiстичноi програми, що виражаСФ специфiку й тип даного фiлософського плину. Вiн означаСФ заперечення теорii "вiдбиття" або "копiювання" i замiну ii теорiСФю "безпосереднього знання". На закiнчення Монтегю говорить: "З останнiх трьох постулатiв видно, що ми зiбралися вiдродити звичайний реалiзм, додавши до нього платонiзм i вiднiмаючи з нього дуалiстичну теорiю пiзнання, або теорiю копiювання".
Така суть неореалiзму. РЗi можна виразити в короткiй формулi: "незалежнiсть iманентного". Ця теза означаСФ, що пiзнаваний обСФкт незалежний вiд свiдомостi. Про це говорять третiй i четвертий пункти платформи Монтегю. Але в той же чаiей обСФкт не вiдбиваСФться у свiдомостi, не копiюСФться iм, а виявляСФться iманентним йому, тобто iманентно присутнiм у свiдомостi.
Розглянемо цi принципи неореалiзму бiльш докладно.
Насамперед, неореалiсти затверджують, що обСФкти пiзнання не залежать вiд пiзнання, що в процесi пiзнання обСФкти не виникають, не створюються, а тiльки пiзнаються. Монтегю говорить, що речi, якi ми вважаСФмо реальними, не в якiй мерi не виявляють своСФi залежностi вiд того факту, що вони можуть виступати як обСФкти почуттСФвого або логiчного пiзнання.
Це положення Монтегю, а також всiх неореалiстiв, спрямовано, зокрема, проти субСФктивiзму прагматистiв. Для них речi фактично iснують лише в пiзнавальному досвiдi, iснують остiльки, оскiльки в них вiрять, оскiльки вони виступають як деяка проблема, приносять благi наслiдки й т.д. Проти цього заперечують неореалiсти.
Насамперед, вони критикують найпоширенiший софiзм субСФктивних iдеалiстiв. Вiн говорить, що ми не можемо мати справи нi з яким обСФктом, що не залежить вiд нашоi свiдомостi, тому що, раз ми про нього говоримо або його мислимо, вiн уже перебуваСФ в нашiй свiдомостi. Отже, будь-який обСФкт, доступний нашому пiзнанню, завжди коштуСФ у звязку iз субСФктом, що пiзнаСФ. Значить немаСФ обСФкта без субСФкта, що й було потрiбно довести.
Неореалiсти вiдповiдають на це, що прагматисти використовують тi труднощi, що повязана з неможливiстю виключити нашу власну присутнiсть при пiзнаннi якого-небудь обСФкта. У будь-якому пiзнавальному актi присутнiй субСФкт, що пiзнаСФ. Це зовсiм безперечно. Тому, говорять неореалiсти, у цьому випадку не можна скористатися методом розходження iндуктивноi логiки. Ми можемо методом розходження, наприклад, установити, чи робить вплив на поводження кiшки присутнiсть собаки. Яким образом? Можна спершу подивитися, що робить кiшка, коли собаки немаСФ. Ми бачимо, що вона сидить на сонце й умиваСФться. Коли ж зявляСФться собака, то вона пiдхоплюСФться, починаСФ сичати. Зовсiм ясно, що присутнiсть собаки впливаСФ на поводження кiшки. Поводження кiшки залежить вiд присутностi собаки.
Але метод розходження ми не можемо застосувати до самих себе. Ми не можемо побачити, що трапилося б з речами, якби ми iх не сприймали, якби ми про iх не думали. Ми не можемо видалити з досвiду самих себе, i в цьому складаСФться вiдоме утруднення. Перрi називаСФ його "егоцентристським утрудненням". РЗм те й користуються прагматисти, заявляючи, що поза досвiдом субСФкта, поза свiдомiстю людини нiчого немаСФ.
Однак, говорить Монтегю, аргументацiя прагматистiв спочиваСФ на тiй тавтологii, що, коли ми що-небудь сприймаСФмо або мислимо, та наша свiдомiсть присутнСФ. Звичайно, воно присутнСФ, але при цьому залишаСФться зовсiм вiдкритим пита