Сутнiсть неореалiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ття обСФктивноi реальностi. Це, звичайно, теж метафора, тому що вiдбиття СФ фiзичний процес, що вiдбуваСФться мiж двома фiзичними ж тiлами й спостережуваний з боку людським оком.
Але в процесi пiзнання бере участь, з одного боку, якась фiзична рiч, а з iншого боку, якась таСФмнича психiчна здатнiсть сприймати фiзичнi речi за допомогою зору, нюху, слуху, дотику й смаку.
Фiзичний процес "передачi" властивостей речi органам почуттiв може бути вивчений досить детально, але яким образом виникаСФ iдеальний образ того або iншого предмета, залишаСФться все-таки незрозумiлим. А раз так, то iдеалiзм може вважати себе логiчно неспростовним.
Така проблема, з якоi зштовхнулися i яку намагалися вирiшити засновники неореалiстичного плину. При цьому вони виходили iз двох безсумнiвних для них положень.
1. Рiч, будь-який пiзнаваний обСФкт iснуСФ абсолютно незалежно вiд iснування субСФкта, що пiзнаСФ, i його пiзнавальних зусиль. Акт пiзнання нi в якiй мерi не впливаСФ на пiзнаваний обСФкт, так що вiн залишаСФться таким, яким вiн був до цього акту.
2. У процесi пiзнання пiзнаСФться, зокрема, вiдчуваСФться, сприймаСФться, сама пiзнавана рiч, а не ii подоба або копiя, або якийсь ii сурогат.
З обома цими положеннями так i хочеться погодитися. Правда, абсолютна незалежнiсть пiзнаваного обСФкта або, скажемо, пiзнаваноi реальностi, якщо мова йде про почуттСФву реальнiсть, представляСФться в остаточному пiдсумку навряд чи здiйсненноi. Людина усе активнiше вторгаСФться в навколишнiй фiзичний мир i за допомогою пiзнання й заснованоi на ньому практичноi дiяльностi усе бiльше й бiльше порушуСФ природнi звязки в природi. Важко вiдокремити чисте пiзнання вiд практичних змiн, чинених людиною, тому що обидвi цi активностi являють собою лише рiзнi види людськоi дiяльностi або, точнiше, життСФдiяльностi.
Але змiна пiзнаваноi реальностi в бiльш-менш помiтних масштабах - це досить пiзнiй результат iсторичного розвитку людськоi цивiлiзацii, i навiть на початку нашого столiття воно ще не прийняло бiльших масштабiв. Так що з позицiСФю неореалiзму в цьому питаннi цiлком можна було б погодитися.
Однак виявилося, що послiдовне проведення зазначених двох установок веде до досить парадоксальних результатiв. РЗхньою методологiчною передумовою була впевненiсть у можливостi однозначного й остаточного рiшення досить i досить складних пiзнавальних проблем, якi залишалися такими протягом всiСФi iсторii фiлософських мiркувань про свiт i людину. Спроба сказати останнСФ слово в таких питаннях, природно, не могла не привести до протирiч i непереборних труднощiв.
Подивимося ж, як неореалiсти намагаються впоратися з поставленими ними ж проблемами. За основу для розгляду фiлософii неореалiзму ми вiзьмемо дуже ясно написану статтю У.Т. Монтегю "РЖсторiя американського реалiзму". У цiй статтi Монтегю сформулював пять основних принципiв або пунктiв навчання неореалiстiв, як воно зложилося в процесi спiльноi роботи шести неореалiстiв. Тому перший пункт Монтегю формулюСФ як визнання необхiдностi спiльноi роботи фiлософiв, подiбно спiльнiй роботi натуралiстiв, i застосування загальних наукових прийомiв дослiдження. Цей принцип виражаСФ зацiкавленiсть неореалiстiв у розвитку природничих наук i прагнення дати iм фiлософське обТСрунтування.
Другий пункт трохи ближче розкриваСФ iстоту цього навчання. Фiлософи, говорить Монтегю, повиннi iти за прикладом натуралiстiв, видiляючи своi проблеми й розглядаючи iх по однiСФi.
"Ми повиннi додержуватися цього приписання, iзолюючи гносеологiчну проблему й вивчаючи пiзнавальне вiдношення мiж субСФктом, що пiзнаСФ, i тим обСФктом, що вiн пiзнаСФ, не прирiкаючи й навiть не пiднiмаючи питання про остаточну природу субСФктiв, що пiзнають, i пiзнаваних обСФктiв".
У формулюваннi цього пункту вiдчуваСФться вплив позитивiзму. Монтегю пропонуСФ вiдволiктися вiд питання про природу субСФкта й обСФкта пiзнання й розглядати iх вiдношення саме по собi поза якою-небудь метафiзичною або онтологiчною пiдставою.
Третiй пункт, висунутий Монтегю, виражаСФ вже властиво "реалiстичний" характер фiлософii неореалiзму. Вiн говорить: " Принаймнi деякi усвiдомлюванi нами конкретнi речi iснують i тодi, коли ми iх не усвiдомлюСФмо". Слова "принаймнi" свiдчать про похвальну обережнiсть Монтегю, але нiякого значення для його концепцii не мають.
Отже, пiзнаваний обСФкт у виглядi тiСФi або iншоi конкретноi речi iснуСФ незалежно вiд того, пiзнаСФмо ми його або не пiзнаСФмо. Це один з основних тез неореалiзму, що постiйно пiдтверджуСФться в iхнiх роботах. Так, наприклад, У. Питкин у своСФму роздiлi статтi "Програма й перша платформа шести реалiстiв" пише: "Реалiст затверджуСФ, що пiзнанi речi не СФ продуктом пiзнавального вiдношення й не залежать iстотно вiд цього вiдношення у своСФму iснуваннi або поводженнi".
Таким чином, пiзнаванi речi iснують незалежно вiд нашого пiзнання й, отже, вiд нашоi свiдомостi. Це, говорить Монтегю, звичайний реалiзм здорового глузду, нормальний реалiстичний погляд всiх людей, що реалiсти приймають за один з вихiдних пунктiв свого навчання.
Це дiйсно реалiзм здорового глузду, властивим всiм нормальним людям. Монтегю й Питкин говорять про "речi". Це досить невизначене слово, що може бути застосоване до чого завгодно. Воно насамперед викликаСФ асоцiацiю з фiзичними речами, даними в досвiдi.
Однак пiзнання, особливо наукове, аж нiяк не зводиться до почуттСФвого сприйняття окремих речей