Сутнiсть неореалiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ння про залежнiсть або незалежнiсть обСФктiв вiд нашоi свiдомостi. Це питання не можна вирiшити методом розходження, але його можна вирiшити на пiдставi спостереження за поводженням речi в той час, як ми ii спостерiгаСФмо.
Тут справа СФ точно так само, говорить Монтегю, як з астрологiСФю. Астрологiя затверджуСФ, що певне розташування зiрок впливаСФ на долi людей. Чи можемо ми тут застосувати метод рiзницi? Нi, не можемо. Ми не можемо видалити зiрки й подивитися, як зложилася б доля людства й окремих людей, якби зiрок не було. Зiрки завжди СФ. Однак, спостерiгаючи життя людей, ми переконуСФмося в тiм, що наявнiсть зiрок на небi не робить впливу на iхню долю. Точно так само, спостерiгаючи поводження речей, ми доходимо висновку, що iм немаСФ нiякоi справи до того, що iх хтось усвiдомлюСФ, мислить. Чи розглядаСФмо ми обСФкти звичайного сприйняття або обСФкти науки, зовсiм очевидно, що в жодному випадку iхнСФ поводження не показуСФ залежностi вiд тiСФi обставини, що вони присутнi в той же час у чиiйсь свiдомостi, що хтось про iх думаСФ.
РЖз всiх незмiнних вiдносин або законiв фiзичноi природи, говорить Монтегю, я не знаю жодного, реальнiсть якого залежала б вiд того факту, що вiн може сприйматися або ким-небудь не сприйматися.
Прагматисти, продовжуСФ Монтегю, ототожнюють пiзнавальний акт iз його змiстом, у якому дана обСФктивна дiйснiсть. Але змiст такого акту зовсiм не залежить вiд факту пiзнання й зовсiм не СФ духовним. Воно не СФ пiзнанням, а iснуСФ незалежно вiд нього.
Точно так само Монтегю заперечуСФ й проти прагматистськоi теорii iстини. Вiн затверджуСФ, що "iстиннiсть (або хибнiсть) будь-якоi пропозицii передуСФ процесу, за допомогою якого вона (iстиннiсть або хибнiсть) пiдтверджуСФться або спростовуСФться"(78,430). РЖстина не створюСФться в актi перевiрки, як затверджував Джемi, вона лише в ньому перевiряСФться. "Пропозицiя "Марс населений свiдомими iстотами" або iстинно, або нi , але може пройти багато часу перш, нiж ми вiдкриСФмо, яке воно: iстинно або неправдиве". Тому, що я в цей час не знаю, iстинно воно або помилково, воно не мiняСФ свою природу: воно СФ щирим або помилковим. Яке воно, я зараз не знаю. Але коли-небудь я це довiдаюся, Але воно не стане щирим тодi, коли я це довiдаюся, а вже зараз воно правдиве або неправдиве.
Коли ми вiдкриваСФмо, що пропозицiя iстинно, говорить Монтегю, те лише фiлософському прагматистовi може спасти на думку в самотi його кабiнету, що пропозицiя очiкувала цього моменту, щоб зробитися щирим або помилковим.
Прагматисти на це заперечують, зауважуСФ Монтегю, що вiдповiднiсть мiж судженням i реальнiстю не iснуСФ поза досвiдом. На це ми вiдповiдаСФмо iдеалiстам, що, хоча факти не можуть спостерiгатися поза досвiдом, все-таки, коли вони спостерiгаються в досвiдi, вони виявляють всi ознаки незалежностi вiд того досвiду, у якому вони сприймаються. РЖ так само е справа з iстиною, що СФ особливе вiдношення вiдповiдностi або згоди мiж фактами й судженнями про цi факти. Це вiдповiднiсть не може бути виявлене поза тим досвiдом, що iх пiдтверджуСФ або спростовуСФ. Але, раз вiдкритi в цьому досвiдi, вони показують всi ознаки незалежностi вiд нього.
Пiдбиваючи пiдсумок, Монтегю пише: "Вся природа й поводження речей виправдують висновок реалiста про те, що функцiя досвiду взагалi й перевiрки особливо складаСФться не в тiм, щоб створювати речi... але скорiше в тiм, щоб виявляти й розкривати iх для нас".
Якщо прагматисти заперечують, говорячи, що в такому випадку досвiд робиться марним i не робить впливу на мир, то це твердження також спростовуСФться дуже легко: досвiд, сприйняття, пiзнання безумовно впливають на мир, на речi. Яким образом? Вони дають можливiсть субСФктовi, що пiзнаСФ, впливати на них, пристосовувати iх, змiнювати iх i використовувати для своiх потреб.
Лiтература
1.Современная философия и наука: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада. - М., 1996.
2.Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. - М., 1980.
3.Куайн У. Слово й обСФкт. К., 2000.
4.Патнэм Х. Розум, iстина й iсторiя. - К., 2002.
5.Поппер К. Логiка й рiст наукового знання. - К., 1983