Стратифікація мовних одиниць на території Німеччини
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?ам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються [32,415].
Значні територіальні відмінності в лексиці, фразеології, фонетиці і частково граматиці на рівні розмовної мови і діалектів утворюють специфічні властивості німецької мови.
Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови, проте діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість.
Кількість німецьких діалектів, їхні межі, глибина протиставності іншим діалектам, а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доісторичних часів, пізніших різночасових політико-адміністративних обєднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку мови етносу адміністративних, культурних, релігійних та освітніх центрів. Тому межі діалекту лише зрідка можуть бути надійно повязані з конкретними кордонами, що існували в минулому між державами, феодальними землями, племенами.
На території сучасної Німеччини виділяються три основні групи діалектів німецької мови:
1. Niederdeutsch (нижньонімецький) (Діалекти північної Німеччини)
2. Mitteldeutsch (середньонімецький) (Діалекти середньої Німеччини)
3. Oberdeutsch (верхньонімецький) (Діалекти південної Німеччини)
Ряд діалектів (наприклад, південнопруський) практично зник після виселення її носіїв з місць проживання після Другої світової війни.
Нижньонімецькі діалекти мають низку істотних особливостей у фонетиці, граматиці і лексиці, що відрізняє їх і від літературної норми, і від середньонімецького і верхньонімецького діалектів. Ці особливості походять від особливостей давньосаксонського діалекту, тому не дарма багато хто помічає більшу схожість нижньонімецьких діалектів з голландською або англійською мовами, аніж з німецькою.
2.1 Фонетичні особливості німецьких діалектів
Фонетика (від грецького phonetikos звуковий) це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови. Обєктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, наголос, інтонація [26,210].
Подорожуючи Німеччиною можна в першу чергу помітити, як у різних землях відрізняється вимова одних і тих самих слів. Тому розглянемо фонетичні особливості деяких діалектів німецької мови.
В області фонетики основні відмінності нижньонімецької мови складають:
1. Відсутність другого (верхньонімецького) пересування приголосних: порівняйте: нижньонімецька Appel, Water, deep, maken, to, ik
верхньонімецька Apfel, Wasser, tief, machen, zu, ich;
2. Збереження старих вузьких довгих голосних: порівняйте
нижньонімецька Huus дім, Is лід, Ld люди
верхньонімецька Haus, Eis, Leute;
3. Збереження старої відмінності між дзвінкими (слабкими) і глухими (сильними) приголосними, втраченої в областях поширення центральнонімецкого ослаблення приголосних;
4. Збереження вимови s перед приголосними як [s], а не як [S]: порівняйте нижньонімецька Steen [ste: n] камінь, Smit коваль, Swester сестра, Sne сніг
верхньонімецька Stein [Staen], Schmied, Schwester, Schnee;
5. Випадання носових перед спірантами з подовженням голосного: порівняйте
нижньонімецька Gous гусак (aнгл. Goose); fif пять (англ. Five)
верхньонімецька Gans, fnf.
Також для прикладу, швабський діалект має такі фонетичні особливості: перехід [o:] в [аu]: daut (tot);
[iu] в [ui]: knui (Knie);
перехід st, sp у будь-яких положеннях в st, sp: brust (Brust), has (или hast) (hast)
зникнення -n-, -еn перед -d- та у закінченні: h:d (Hand), ga: (gehen) та ін.
використання у якості зменшувального суфікса -le, -rle замість літературного -chen, наприклад Bberle Bbchen (хлопчик).
Такі фонетичні особливості можуть значно ускладнити розуміння усної мови.
2.2 Лексико-семантичні особливості німецьких діалектів
П. Кречмер, який народився у Берліні та довго працював професором у Віденському університеті, в своїй фундаментальній праці про регіональні особливості німецької мови стверджував, що між мовою Берліну та Відня існує різниця майже в кожному третьому слові.
Австрійський лінгвіст Ф.Вольман розвиває спостереження Кречмера, та вказує на те, що варіанти німецького є дуже різноманітними та мають складний характер.
Першою відмінністю, на яку звертає увагу Вольман є розподіл кількох назв одних і тих самих предметів у межах різних територій [3,215].
Так, для позначення кислих сортів вишень у німецькій мові є назви: die Sauerkirsche та die Weichsel. Для позначення швейцарського сиру є такі словосполучення як der Schweizer Kse та der Emmentaler. Кожне з цих позначень використовується у певній діалектній зоні.
Але наступна пара слів - der Pilz та das Schwammerl (гриб) вказує на інші відносини. Річ у тім, що для німецького варіанту мови є характерним лише слово der Pilz, а слово das Schwammerl є невідомим та використовується тільки як діалектне у Баварії [3,229].
У деяких діалектах є ще особливі слова, яких немає в інших. У саксонському, наприклад, Motschekipschen (по-саксонські вимовляється як "Mtschekbschn") = Marienkfer, Bemme = Butterbrot, nscht = nichts. Саксонці ще дуже часто говорять не "Wem gehrt das?", а "Wem ist das?", "Gtn Morschn!" замість "Guten Morgen!".
У нижньонімецьк?/p>