Статус субтАЩСФктiв у федеративнiй державi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Мiнiстерство освiти i науки УкраСЧни
Ужгородський нацiональний унiверситет
Юридичний факультет
Реферат на тему:
Статус субСФктiв у федеративнiй державi
Ужгород 2010
Змiст
Роздiл РЖ. Юридичний титул субСФктiв федерацiй
Роздiл РЖРЖ. Компетенцiя у сферi законотворчостi
Роздiл РЖРЖРЖ. Принципи розмежування компетенцiСЧ
Список використаних джерел та лiтератури
Роздiл РЖ. Юридичний титул субСФктiв федерацiй
Всi субСФкти федерацiй мають однаковий юридичний титул: з позицiй визначення СЧх полiтико-правового статусу вони СФ державними утвореннями. Державнi утворення не СФ державами, хоча нерiдко надiленi багатьма вiдповiдними ознаками, крiм державного суверенiтету. РЖншими словами, державнi утворення не можуть здiйснювати самостiйну внутрiшню (з багатьох питань) i зовнiшню полiтику. З цим повязане i те, що за субСФктами федерацiй не визнаСФться право виходу так зване право сецесiСЧ.
Змiст полiтико-правового статусу державних утворень виявляСФться також у тому, що субСФкти багатьох федерацiй надiленi установчою владою, тобто можуть приймати власнi конституцiСЧ, якi повиннi вiдповiдати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою СФ наявнiсть у кожного субСФкта власноСЧ системи органiв влади, зокрема, законодавчих, виконавчих i судових органiв. Прийнято навiть видiляти вищi органи субСФктiв федерацiСЧ.
Наявнiсть у федерацiСЧ двох систем органiв влади робить необхiдним розмежування компетенцiСЧ мiж ними. КонституцiСЧ краСЧн встановлюють чотири основних принципи розмежування вiдповiдноСЧ компетенцiСЧ.
В основних законах АвстралiСЧ, БразилiСЧ, Мексики, США, ШвейцарiСЧ i ЮгославiСЧ визначена сфера виключноСЧ компетенцiСЧ федерацiСЧ, а сфера компетенцiСЧ субСФктiв утворюСФться шляхом передачi СЧм так званих залишкових повноважень, тобто тих, якi не вiднесенi конституцiями до виключно федеральних.
Так, ст. 1 (роздiл восьмий) КонституцiСЧ США мiстить перелiк законодавчих повноважень федерального конгресу, до яких вiднесенi встановлення i стягнення податкiв, мита та iнших федеральних зборiв; регулювання торгiвлi iз зарубiжними краСЧнами i мiж штатами; карбування грошей, регулювання грошового обiгу i визначення одиниць мiр та ваги; поштова служба; розвиток науки i ремесел та захист авторських i винахiдницьких прав; федеральна судова система; оголошення вiйни; повноваження у сферi оборони тощо (усього 18 пунктiв). Розвязання решти питань, згiдно з десятою поправкою до КонституцiСЧ США, вiднесено до компетенцiСЧ окремих штатiв.
Проте на практицi баланс повноважень мiж штатами i федерацiСФю ще бiльше змiщений на користь останньоСЧ. Значну роль у розширеннi компетенцiСЧ федеральних органiв вiдiграСФ теорiя про домислюванi повноваження. Ця теорiя грунтуСФться на досить абстрактному тлумаченнi положення тiСФСЧ ж ст. 1, яке встановлюСФ право федерального конгресу тАЬвидавати закони, необхiднi для здiйснення як вищеназваних, так i всiх iнших правтАЭ уряду США. З цього робиться висновок, що всi новi обСФкти законодавчого регулювання мають бути вiднесенi до компетенцiСЧ федерацiСЧ.
Широко тлумачиться i положення ст. 1 КонституцiСЧ США про регулювання торгiвлi мiж штатами. Верховний суд визначив, що це положення охоплюСФ всi питання, що потребують СФдиного правового регулювання. Як результат, федеральний конгрес привласнив собi право видавати законодавство у сферi торговельних i трудових вiдносин, а також охорони природи.
Однак було б спрощенням стверджувати, що США розвивались i розвиваються тiльки в напрямi надання федеральним органам все бiльших повноважень за рахунок штатiв. Дiалектика процесiв, що вiдбуваються у взаСФмовiдносинах федерацiСЧ та СЧСЧ субСФктiв, тут набагато складнiша. Вона виявляСФться в наявностi i взаСФмодiСЧ двох тенденцiй: у потягу до бiльшоСЧ централiзацiСЧ, розширеннi компетенцiСЧ федерацiСЧ, з одного боку, i в тяжiннi до змiцнення позицiй штатiв, з iншого. Цi тенденцiСЧ вiдображають певнi економiчнi й суспiльно-полiтичнi iнтереси.
ФедерацiСЧ, в яких розмежування компетенцiСЧ здiйснюСФться шляхом визначення виключноСЧ компетенцiСЧ самоСЧ федерацiСЧ i передачi залишкових повноважень СЧСЧ членам, прийнято називати децентралiзованими. Але така СЧх характеристика СФ досить умовною. Зокрема, в конституцiях вiдповiдних латиноамериканських федерацiй встановлене так зване право iнтервенцiСЧ. Це право реалiзуСФться федеральними органами (звичайно президентом) з метою запобiгання виникненню тАЬвнутрiшньоСЧ або зовнiшньоСЧ загрозитАЭ державнiй владi або лiквiдацiСЧ такоСЧ загрози, а також забезпечення тАЬзбереження республiканськоСЧ форми правлiннятАЭ.
Невизначенiсть вiдповiдних конституцiйних формулювань даСФ змогу органам федерацiСЧ активно втручатись у здiйснення владних повноважень СЧСЧ субСФктами. Найчастiше приводом для втручання СФ обрання небажаного для федеральних органiв губернатора штату (провiнцiСЧ). Масштаби практики втручання найбiльшою мiрою залежать вiд полiтичного режиму, що iснуСФ в тiй чи iншiй краСЧнi.
Характерно, що прообразом вiдповiдних статей основних законiв латиноамериканських федерацiй було положення ст. 4 КонституцiСЧ США, де визначена можливiсть втручання федеральних органiв у справи штатiв для захисту вiд тАЬвнутрiшнього насильстватАЭ i на прохання СЧх