СРСР у післявоєнні роки. Тріумфальний сталінізм
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ки Німеччини скликані в Східному Берліні Народні збори прийняли Конституцію демократичної неподільної Німеччини. Через кілька місяців, 7 жовтня 1949 р., була проголошена Німецька Демократична Республіка, якій Радянський Союз передав усі громадянські правомочності.
У світі, що розвивався, здавалося, у бік створення монолітних блоків, раптовий розрив між СРСР та Югославією, про який стало відомо весною 1948 р., виявив наявність сильної напруженості і розходження інтересів всередині соціалістичного табору. Радянсько-югославська злагода, дуже тісна в момент закінчення війни, яка символізувалася Договором про дружбу та взаємодопомогу від 11 квітня 1945 р., з кінця 1947 р. почала давати тріщини. Сталіна дратувала незалежність Тіто, чия сильна індивідуальність контрастувала із сірою безликістю інших комуністичних лідерів Східної Європи. Не був позбавлений Тіто й певних амбіцій. Він не тільки заперечував приналежність Трієсту Італії, півдня Карінтії - Австрії і частини Македонії - Греції, але й домігся того, що Албанія майже повністю перебувала під його впливом. Тіто розраховував на створення балкапської федерації, яка обєднала б для початку Югославію та Болгарію. У разі успіху задуму і приєднання інших країн до федерації, виникла б реальна можливість того, що Тіто стане її безперечним лідером. Все це викликало підозру у Сталіна. У кіпці 1947 р, Тіто та Дімітров оголосили у Бледе про своє рішення розпочати поетапне здійснення ідеї федерації. 28 січня 1948 р. Правда опублікувала статтю, де затверджувалося, що вищеназваним країнам не потрібна ніяка, в будь-якому випадку помилкова і штучна, федерація. 10 лютого Сталін скликав радянсько-болгаро-югославську нараду, на якій, зайнятий позицію, протилежну висловленій два тижні тому Правдою думці, наполягав па створенні болгаро-югославської федерації, безсумнівно розраховуючи, що за допомогою більш піддатливих болгар він отримає можливість краще контролювати дії Белграда. 1 березня Югославія відхилила радянську пропозицію про створення федерації з Болгарією. З березня по червень криза, яка супроводжувалася обміном секретними нотами, продовжувала загострюватися: Тіто вивів з уряду двох прорадянських міністрів і відмовився зявитися як обвинувачений перед Комінформом; Сталін у свою чергу відкликав із Югославії радянських фахівців і пригрозив припинити економічну допомогу. Нарешті, 29 червня був опублікований документ, в якому інші члени Комінформу, зібравшись у Бухаресті, засуджували Комуністичну партію Югославії. Спільна заява особливо підкреслювала нетерпимість ганебного, чисто турецького терористичного режиму Тіто і закликала здорові сили КПЮ примусити своїх керівників відкрито й чесно визнати свої помилки і виправити їх, у разі ж відмови - змінити їх і висунуті нове інтернаціоналістичне керівництво КІНО. Однак, югославські комуністи зберегли єдність і пішли за своїм лідером. Наслідки розриву були важкими для Югославії, оскільки всі її економічні угоди із східноєвропейськими країнами були анульовані і вона виявилася в блокаді. Проте, па V зїзді КИЮ, який відбувся в липні 1948 р. радянські обвинувачення були одностайно знехтувані, а політика Тіто отримала повну підтримку. Розуміючи, що його надії па капітуляцію не виправдовуються, в серпні 1949 р. Сталін вирішив денонсувати договір, укладений в квітні 1945 р. Тепер югославський уряд на чолі з гітлерівсько-троцькістським агентом розглядався як противник і ворог. 25 жовтня 1949 р. дипломатичні відносини між СРСР і Югославією були розірвані.
Обвинувачення у тітоїзмі зіграли - як і холодна війна - важливу роль у згуртуванні радянського блоку, рості виключень із партій і процесів проти комуністів, багато з яких були учасниками руху Опору, звинувачених у націоналізмі. Відношення до СРСР - пробний камінь для кожного комуніста, заявив у грудні 1949 р. Сланський, Генеральний секретар Компартії Чехословаччини. З 1949 по 1952 р. в країнах народної демократії під контролем або за прямою участю радників із сталінського МДБ пройшли дві хвилі чисток. Перша була направлена проти національних політичних лідерів, замінених москвичами - людьми, своїм минулим більш тісно повязаними з СРСР. Друга, в якій космополітизм був головним критерієм для засудження й арештів, ударила по комуністах переважно єврейської національності; їх основний злочин полягав у тому, що, будучи в минулому членами інтербригад або працюючи в Комінтерні, вони були свідками сталінських методів чистки кінця 30-х рр., застосованих тепер у комуністичних партіях східноєвропейських країн.
Під час першої хвилі (літо 1948-1949 р.) були вичищені: в Польщі -Гомулка, замінений на посту Першого секретаря Компартії Берутом; в Угорщині - Райк (страчений) і Кадар (увязнений ); в Болгарії - Костов (страчений); в Словаччині - Клементіс (страчений). Друга хвиля вичистила: в Че-хословаччині - Сланського (страчений з тринадцятьма іншими обвинуваченими, з яких одинадцять були євреї, після відкритого процесу, який нагадував московські); в Румунії - видну діячку Ганну Паукер, єврейку за національністю, незважаючи на те, що в попередні роки вона користувалася активною підтримкою Москви і зіграла головну роль в боротьбі проти Тіто. Щоденна критика гітлерівсько-фашистського егоїзму, полювання за ухильниками всіх мастей, що велася з таким же істеричним озлобленням, як і боротьба з троцькізмом у 30-х рр., повинні були по