СРСР у післявоєнні роки. Тріумфальний сталінізм
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
якого вияву інтелектуальної творчості, де виявлялися так звані закордонний вплив, західне занепадництво, метафізичні тенденції, антиросійський партикуляризм, дрібнобуржуазний індивідуалізм і мистецтво для мистецтва. Ідеологічне керівництво цією кампанією здійснювалося особисто Ждановим з таким завзяттям, що вона була охрещена її жертвами жданівщиною. Однак і після смерті Жданова ця кампанія продовжувалася з не меншою, а можливо, і більшою жорстокістю аж до 1953 р. Якщо причини, з яких інтелігенція прибиралася до рук, були зрозумілі в умовах, коли власті взяли курс на всіляке вихваляння Сталіна, на остаточне створення культу його особи і легенди про нього, то пояснення вибору конкретного моменту для розгортання наступу викликає певні труднощі. Схоже, однак, що саме серйозна економічна криза літа 1946 р., що знову привела до голоду (особливо сильному на Україні, в Молдавії і Нижньому Поволжі), підштовхнула власті до рішення примусити інтелігенцію мовчати. У СРСР, який недавно вийшов переможцем з війни, інтелігенти, звичайно, не повірили б, що засуха - єдина причина голоду в країні, і перед обличчям цього обурливого явища - з кінця XIX ст. голод незмінно відновлював громадянську свідомість освічених кіл проти влади - критика з боку інтелігенції неминуче перейшла б па економічну політику уряду, відповідального в не меншій, а можливо, п більшій мірі, ніж засуха, за катастрофічно низький урожай 1946 р. Першою ознакою зміни в духовному кліматі суспільства було рішення про створення 1 серпня 1946 р. нового журналу Партійне життя, покликаного контролювати розвиток інтелектуального, наукового і художнього життя, позначеного з часу перемоги ідеологічною млявістю, появою нових ідей та іноземних впливів, які підривають дух комунізму.
14 серпня ЦК партії обрушився на журнали Зірка та Ленінград (перший отримав догану, а другий був закритий) за те, що вони стали провідниками ідеології, чужої духу партії, особливо за публікації творів поетеси А.Ахматової та сатирика М.Зощенко. Через кілька днів останні були виключені з Союзу письменників на зборах, де Жданов довго пояснював, що в розповіді Пригоди мавпи (більше, ніж будь-яка інша, поставленій в провину Зощенко) зображення життя радянських людей, свідомо потворне, карикатурне й вульгарне, знадобилося Зощенко для того, щоб вкласти у вуста мавпи паскудненьку, отруєну антирадянську сентенцію щодо того, що в зоопарку жити краще, ніж на волі, і що в клітці легше дихається, ніж серед радянських людей. Фадєєву, призначеному першим секретарем правління Союзу письменників, було доручено навести порядок в цій організації. 4 вересня нова постанова ЦК піддала критиці безідейні, тобто без ідеологічних лозунгів, фільми. У ньому були названі три фільми: Велике життя, оповідання про життя донецьких шахтарів, звинувачене в тому, що в ньому фальшиво зображені партійні працівники, відсутній показ сучасного Донбасу з його передовою технікою і культурою, створеною за роки сталінських пятирічок; Адмірал Нахімов Пудовкіна і друга серія Івана Грозного С. Ейзенштейна. Славнозвісний режисер зазнав критики передусім за те, що створив помилковий образ (як безхарактерної людини типу Гамлета) царя, який фігурував відтепер серед великих будівників російської держави поруч з Петром Великим і... Сталіним.
Новий тижневик Культура й життя отримав завдання перевірити, чи дійсно наука, література, мистецтво, кіно, радіо, музика, преса, музейна справа поставлені па службу комуністичного виховання маси. У кінці 1946 р. Культура й життя почала кампанію проти декадентських тенденцій в театрі і зажадала виключити з репертуару всі пєси зарубіжних драматургів. 24червня 1947 р. Жданов провів нараду філософів, на якій добився засудження Історії західної філософії Г. Алексапдрова, який керував до цього Агітпропом і став у 1946 р. лауреатом Сталінської премії. Згідно із Ждановим, Александров виявив надмірну терпимість у своїх думках про ідеалістичну, буржуазну і декадентську філософію, що надихала боротьбу імперіалістичних держав проти СРСР (за цю відсутність полемічного завзяття його порівняли із беззубим вегетаріанцем).
Ще через кілька місяців жданівщипа добралася до музики - сфери, якої вона до нього не торкалася. Приводом послужило виконання в грудні 1947 р. трьох творів, замовлених до тридцятиріччя Жовтневої революції: Шостої симфонії Прокофєва, Поеми Хачатуряна та опери Мураделі Велика дружба. 10 лютого 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову Про декадентські тенденції в радянській музиці, що засуджувала оперу Мураделі, який нехтував кращими традиціями й досвідом класичної опери взагалі та особливо російської класичної опери, яка відрізняється внутрішньою змістовністю, багатством мелодій і широтою діапазону, народністю, витонченістю, красивою, ясною музичною формою, що зробила російську оперу кращою оперою в світі. Мураделі, затверджувалося далі, допустив у лібрето опери історично фальшиве трактування відносин між росіянами, з одного боку, і грузинами та осетинами, з іншого, під час боротьби за встановлення радянської влади і дружби народів на Північному Кавказі в 1918-1920 рр.. Не менш гострої критики зазнали композитори, що дотримувалися формалістського, антинародного напрямів: Прокофєв, Шостакович, Хачатурян, Мясковський т?/p>