Справедливiсть як цiннiсна основа права
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ
ВРЖДКРИТИЙ МРЖЖНАРОДНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ тАЮУКРАРЗНАтАЭ
РЕФЕРАТ
З ФРЖЛОСОФРЖРЗ ПРАВА
на тему: Справедливiсть як цiннiсна основа права
Виконав: студент РЖV курсу
факультету тАЮПравознавствотАЭ
Полтавського iнституту
економiки i права
Красiй Артур Вячеславович
Викладач: МусiСФнко Вiкторiя
Вiкторiвна
Лубни 2008
На всiх етапах свого iсторичного буття людина прагнула осмислити, зрозумiти, осягнути саму себе, свiт навколо себе, себе у свiтi й свiт у собi. В цьому аспектi не СФ винятком i свiт права. Людство здавна цiкавлять природа й сутнiсть людських взаСФмовiдносин, норм, правил, якi визначають СЧх особливостi. Предметом людського осмислення завжди були поняття рiвнiсть, свобода, справедливiсть, закон, змiст яких проливаСФ свiтло на специфiку природи права, його онтологiчнi засади, цiнностi та значимiсть у життi людини i суспiльства. Цими проблемами переймаСФться i фiлософiя права з СЧСЧ постiйним пошуком iстини про право.
Фiлософсько-правова проблематика привертала до себе увагу мислителiв ще давнього свiту. Гераклiт, Демокрiт, Фукiдiд i Гiппiй, Антiфонт i Алкадiмант, Епiкур та багато iнших неодноразово звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, тривалий час питання права, праворозумiння розглядалися фрагментарно як окремi аспекти бiльш загальних тем. РЖ лише згодом вони стали самостiйними обСФктами дослiдження, здебiльшого як вчення про природне право.
РЖ тiльки наприкiнцi XVIII ст. завдяки iнiцiативi нiмецького юриста Г. Гуго зявилося в науковому вжитку поняття фiлософiя права. Оскiльки воно прижилося в юридичнiй науцi, то й сама фiлософiя права вважалась СЧСЧ складовою. На думку Гуго, юриспруденцiя повинна охоплювати юридичну догматику, фiлософiю права й iсторiю права. Фiлософiя права, згiдно з його розумiнням, СФ частиною метафiзики голоСЧ можливостi (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною полiтики доцiльностi певного правоположення (оцiнка технiчноСЧ i прагматичноСЧ доцiльностi за емпiричними даними юридичноСЧ антропологiСЧ).
Розробляючи фiлософську частину вчення про право, Гуго заперечував основнi iдеСЧ метафiзичного вчення про право Канта, пiд впливом якого вiн перебував. Фiлософiя, iсторiя права в його iнтерпретацiСЧ СФ антирацiоналiстичними, позитивiстськими, спрямованими проти природно-правових iдей розумного права.
Самостiйною фiлософською диiиплiною фiлософiя права стала завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав знамениту Фiлософiю права, що дотепер не втратила своСФСЧ значущостi. Наука про право, за Гегелем, СФ частиною фiлософiСЧ. Тому вона мусить розвинути iз поняття iдею, що репрезентуСФ розум предмета, або спостерiгати власний iманентний розвиток самого предмета. Звiдси випливаСФ й визначення предмета фiлософiСЧ права: Фiлософська наука про право маСФ своСЧм предметом iдею права - поняття права i його реалiзацiю.
Гегель ставить перед фiлософiСФю права завдання осягнути думки, що покладенi в основу права, осягнути те, що СФ, оскiльки те, що СФ, СФ розум. Тобто його тлумачення предмета фiлософiСЧ права зумовлено його ж iдеями про тотожнiсть мислення i буття, розумного i дiйсного.
Фiлософське праворозумiння справило вiдчутний вплив як на окремi фiлософсько-правовi пiдходи i концепцiСЧ, так i на юридичну науку загалом. З iншого боку, юриспруденцiя, юридичнi теоретичнi положення про право, проблеми його становлення, удосконалення i розвитку визначають вектори фiлософських дослiджень правовоСЧ тематики. Подiбним взаСФмовпливом i взаСФмодiСФю фiлософiСЧ та юриспруденцiСЧ вiдзначаються майже всi сучаснi пiдходи до права незалежно вiд системи, до якоСЧ вони належать, - юридичноСЧ науки чи фiлософiСЧ.
Оскiльки фiлософсько-правовi концепцiСЧ XX ст. розвиваються зусиллями фiлософiв i юристiв, це зумовлюСФ певну розбiжнiсть мiж ними щодо розумiння предмета, цiлей i завдань фiлософiСЧ права.
Так, серед загальних проблем теорiСЧ права нiмецького правознавця А. Кауфмана перебувають такi питання, як людина у правi, право як мiра влади, спiввiдношення природного права i правового позитивiзму, права i моралi, подолання правового релятивiзму, онтологiчна структура права тощо. Французький професор права Г. Шварц-Лiберман фон Валендорф вбачаСФ сенс фiлософiСЧ права в аксiологiчному пiдходi до позитивного права оскiльки фiлософiя, на його думку, за своСФю суттю СФ встановленням iСФрархiСЧ цiнностей щодо навколишнього свiту.
Австрiйський дослiдник Г. Луф як основнi проблеми фiлософiСЧ права виокремлюСФ: поняття i сутнiсть права, джерела права, дiю права, спiввiдношення права i моралi, природне право, справедливiсть тощо. РЖспанськi правознавцi П. Бельда i Х.Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важливiсть дослiдження сутностi права, особливу увагу звертають на необхiднiсть аналiзу принципiв природного права, що зумовленi природою людини, та на зясування звязку природного права з позитивним.
У фiлософсько-правовiй концепцiСЧ нiмецького мислителя К. Роде фiлософiя права, за своСФю суттю, постаСФ як iсторiя фiлософiСЧ права, в якiй вiн виокремлюСФ три основнi етапи: фiлософiю права античностi, християнську фiлософiю права i фiлософiю права Нового часу - вiд Макiавеллi до сучасних авторiв.
У кон