Справедливiсть як цiннiсна основа права
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ь природу, сенс i специфiку права, фiксують розумiння права як самостiйноСЧ сутностi.
Поняття рiвнiсть репрезентуСФ певну абстракцiю, тобто СФ наслiдком свiдомого абстрагування вiд вiдмiнностей, властивих обСФктам, що зрiвнюються. Зрiвнювання передбачаСФ зосередження на вiдмiнностях як зрiвнювальних обСФктiв.
КритерiСФм правового зрiвнювання людей СФ свобода iндивiда у суспiльних вiдносинах, що визнаСФться й утверджуСФться у формi його правоздатностi та правосубСФктностi. У цьому полягаСФ специфiка правовоСЧ рiвностi та права загалом.
Там, де iснуСФ подiл людей на вiльних i невiльних, невiльнi СФ не субСФктами, а обСФктами права i на них принцип правовоСЧ рiвностi не поширюСФться. Отже, правова рiвнiсть - це рiвнiсть вiльних i рiвнiсть у свободi, загальний масштаб i рiвна мiра свободи iндивiдiв. Право дiСФ i промовляСФ мовою i засобами саме такоСЧ рiвностi, завдяки цьому виступаСФ загальною i необхiдною формою буття, вияву та реалiзацiСЧ свободи у процесi спiльноСЧ життСФдiяльностi людей. Правова рiвнiсть, як i будь-яка iнша рiвнiсть, абстрагована вiд реальних, фактичних вiдмiнностей тих, кого вона зрiвнюСФ, а тому вона маСФ формальний характер.
Право як форма вiдносин за принципом рiвностi не усуваСФ (i не може усунути) початкових вiдмiнностей мiж людьми, а лише СЧх формалiзуСФ, упорядковуСФ за СФдиним критерiСФм, трансформуСФ невизначенi фактичнi вiдмiнностi у формально-визначенi права вiльних, незалежних, рiвних iндивiдiв. У цьому полягають специфiка, сенс, межi та цiнностi правовоСЧ форми опосередкування, регуляцiСЧ й упорядкування суспiльних вiдносин. Формально право - це лише правоздатнiсть, абстрактна вiльна можливiсть набути (у згодi iз загальним масштабом i рiвною мiрою правовоСЧ регуляцiСЧ) своСФ, iндивiдуально-визначене право на даний обСФкт. За формальноСЧ рiвностi й рiвноСЧ правоздатностi рiзних людей СЧх реально набутi права неодмiнно (у звязку з вiдмiнностями мiж людьми, СЧх реальними можливостями, умовами та обставинами життя тощо) будуть нерiвними: життСФвi (фактичнi) вiдмiнностi, пiдданi вимiру й оцiнцi права з його загальним масштабом i рiвною мiрою, дають в результатi вiдмiнностi щодо набутих, особисто належних конкретному субСФкту прав. Вiдмiнностi осiб щодо набутих прав - необхiдний результат дотримання, а не порушення принципу СЧх формальноСЧ правовоСЧ рiвностi, рiвноСЧ правоздатностi.
Право - це лише рiвний для рiзних людей формалiзований шлях до набуття прав на рiзнi речi, предмети, блага, а не СЧх роздавання порiвно кожному. Незважаючи на те, що на рiзних етапах iсторичного розвитку права змiнюються обсяг i змiст, мiiе i роль принципу правовоСЧ рiвностi у суспiльному життi, все це маСФ унiверсальне значення для всiх iсторичних типiв i форм права й виражаСФ специфiку та прикметну особливiсть правового способу регулювання суспiльних вiдносин вiльних людей. Скрiзь, де дiСФ принцип формальноСЧ рiвностi, наявнi правове начало i правовий спосiб регуляцiСЧ. Де дiСФ право, там функцiонуСФ принцип правовоСЧ рiвностi. Де вiдсутнiй принцип рiвностi, там вiдсутнСФ право як таке. Тобто iснуСФ внутрiшнiй взаСФмозвязок правовоСЧ рiвностi та всезагальностi правовоСЧ форми, яка, отже, не СФ випадковiстю, чимось зовнiшнiм стосовно права. Така формальнiсть - внутрiшньо необхiдна, закономiрна для будь-якого права. Вона СФдино можливий спосiб вираження сутi вiдносин, що охоплюються й регулюються правом, мiри свободи iндивiдiв за СФдиним масштабом рiвною мiрою.
Дозволи i заборони, якi продукуСФ право, формують нормативну структуру свободи в суспiльному буттi людей, межi досягнутоСЧ свободи, мiж свободою i несвободою на вiдповiдному етапi суспiльного розвитку.
Свобода СФ складним явищем як для розумiння, так i для практичного втiлення у формах, нормах, iнститутах, вiдносинах суспiльного життя. У своСФму прагненнi вiд несвободи до свободи чи до вищого рiвня свободи люди не мають нi вродженого досвiду свободи, нi чiткого розумiння якiсностi стану (свободи). Ш. МонтескСФ, який мав чи не найчiткiшi уявлення про складнощi суспiльноСЧ фiлософiСЧ, у працi Дух законiв (1748 р.) зазначив, що слово свобода, як жодне з iнших, маСФ надзвичайно велику кiлькiсть значень. Однi називають свободою легку можливiсть скинути того, хто маСФ тиранiчну владу; iншi - право обирати того, кому вони повиннi пiдкорятися; третi - право носити зброю i чинити насилля; четвертi - СЧСЧ привiлей бути керованими особою СЧх нацiональностi тощо. Тому, на перший погляд складаСФться враження про свободу як своСФрiдний шматок глини, з якого можна злiпити будь-яку фiгуру, образ за велiнням душi чи уяви. Насправдi свобода приходить у свiт i утверджуСФться в ньому в дещо незримому, але чiтко означеному одязi права: у формi правопорядку, вiдповiдальностi, дозволiв i заборон, правопорушень. Саме такою СФ реальна буттСФвiсть свободи. (Люди СФ вiльними настiльки, наскiльки СФ рiвними, i рiвними - наскiльки вiльнi). Неправова (безправна) свобода, свобода без веезагального масштабу та СФдиноСЧ мiри, тобто свобода без рiвностi це iдеологiя елiтарних привiлеСЧв. А так звана рiвнiсть без свободи - iдеологiя рабiв, пригнiчених мас iз СЧхнiми вимогами iлюзорноСЧ фактичноСЧ рiвностi, пiдмiною рiзностей зрiвнялiвкою. Тому iснуСФ альтернатива: або свобода у правовiй формi, або свавiлля, тиранiя, насилля, де немаСФ мiiя принципу права. Третього не дано.
Свобода та СЧСЧ значення у людському буттi нерозривно повязанi з мiiем i роллю права у суспiльному життi. Неухильно прогресуюче вивiльнення люде