Справедливiсть як цiннiсна основа права
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
й вiд рiзних форм залежностi, гнiту чи тиску - це водночас i прогрес у правових (державно-правових) формах вияву, iснування та захисту цiСФСЧ прогресуючоСЧ свободи. У такому контекстi всесвiтню iсторiю можна розглядати як поступальний рух до дедалi бiльшоСЧ свободи всезростаючоСЧ кiлькостi людей, якi набувають статусу формально рiвних субСФктiв права.
РЖсторичний розвиток свободи i права у людських вiдносинах СФ прогресом рiвностi людей як формально (юридично) вiльних осiб. Тiльки через механiзм права (формально-правовоСЧ рiвностi) невiльна на перших порах маса людей поступово у процесi iсторичного розвитку стаСФ вiльною. Правова рiвнiсть робить свободу можливою i дiйсною у всезагальнiй нормативно-правовiй формi, у виглядi певного правопорядку, про що свiдчить свiтовий досвiд розвитку свободи, права, рiвностi в людських стосунках. Щоправда, за фальсифiкацiСЧ чи хибного тлумачення сутностi права (коли його розглядають як будь-якi забаганки владних структур, законодавство, що може мати довiльний, антиправовий характер) право i свобода, право i рiвнiсть можуть протиставлятись. Такi протиставлення, що здебiльшого переслiдують певнi соцiально-полiтичнi iнтереси, далекi вiд наукових, оскiльки змiсту понять, що протиставляються, надають довiльних значень.
Якщо йдеться про свободу, а не про привiлеСЧ, свавiлля, то вона просто неможлива без принципу i норм рiвностi, без загального правила, СФдиного масштабу i рiвноСЧ мiри свободи, тобто без права. Свобода не лише не протистоСЧть правовiй рiвностi, вона можлива лише за такоСЧ рiвностi, втiлена в нiй. Свобода i рiвнiсть невiддiльнi, вони передбачають одна одну. Адже визначальною фiгурою свободи у СЧСЧ людському вимiрi СФ вiльна особа як необхiдна основа правоздатностi й правосубСФктностi. А свободу iндивiдiв можна виразити тiльки через загальний принцип i норми рiвностi цих iндивiдiв у певнiй сферi й формi СЧх взаСФмовiдносин. Право - всезагальний масштаб i рiвна мiра саме i передусiм свободи людей. Вiльнi iндивiди - носiСЧ, суть i сенс права. Там, де заперечуСФться вiльна особистiсть, правове значення фiзичноСЧ особи, там немаСФ i не може бути права, правових iндивiдуальних, колективних, iнституцiйних субСФктiв права, правових законiв i правових вiдносин як у суспiльствi, так i в конкретних сферах суспiльно-полiтичного життя.
Розумiння права як рiвностей (загального масштабу i рiвноСЧ мiри свободи людей) охоплюСФ собою i справедливiсть (лат. justitiа) як його внутрiшню властивiсть i якiсть. Справедливiсть належить до поняття права. Право завжди справедливе i СФ носiСФм справедливостi, яка, власне, тому i справедлива, що втiлюСФ i виражаСФ загальнозначущу правильнiсть, яка означаСФ загальну правомiрнiсть (суть, начала права, сенс правового принципу загальноСЧ рiвностi й свободи).
Дiяти справедливо означаСФ дiяти правомiрно, вiдповiдно до загальних i рiвних вимог права. Такий правовий сенс справедливостi маСФ чи не найяскравiше адекватне вiдображення в образi давньогрецькоСЧ богинi справедливостi й правосуддя Фемiди, яка наглядала за тим, щоб нi люди, нi боги не порушували законiв. РЗСЧ завязанi очi, терези в руках як символи безсторонностi дохiдливо вiдображають уявлення про властиву праву загальнозначимiсть, iмперативнiсть, абстрактно-формальну рiвнiсть, тобто його внутрiшню СФднiсть iз справедливiстю. Його вимоги абсолютно однаковi щодо всiх, в тому числi й носiСЧв влади, якi встановлюють певне правоположення. Справедливiсть - це самовияв, самосвiдомiсть, самооцiнка права, водночас i правова оцiнка всього неправового. РЖншого принципу, окрiм принципу права, справедливiсть не маСФ.
Заперечення правового характеру i сенсу справедливостi призводить до того, що за справедливiсть можуть видавати якесь неправове начало: вимоги зрiвнялiвки чи привiлеСЧв певним категорiям суспiльних iндивiдiв, певнi полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, свiтогляднi уявлення, iнтереси тощо. Такi неправовi дiСЧ неодмiнно поринають у сферу субСФктивiзму i релятивiзму, породжують безлiч протиборних неправових уявлень про справедливiсть i право, одностороннi посягання окремого начала на всезагальнiсть. Хоча насправдi вони СФ лише особливими сферами у загальному просторi буття i дiСЧ права та правовоСЧ справедливостi, специфiчними обСФктами, а не субСФктами справедливоСЧ правовоСЧ регуляцiСЧ.
У кожнiй системi суспiльних вiдносин СФ особливi iнтереси i домагання, а тому вони повиннi отримати у правi своСФ справедливе формулювання, задоволення i захист. А це можливо лише тому, що справедливiсть не зливаСФться з цими домаганнями i не СФ нормативним вираженням якогось одного iз цих iнтересiв. Вона, репрезентуючи загальне правове начало, пiднiмаСФться над усiм цим партикуляризмом (прагнення певних частин цiлого до реалiзацiСЧ своСЧх iнтересiв), на СФдиних терезах правовоСЧ регуляцiСЧ i правосуддя зважуСФ й оцiнюСФ СЧх формально - рiвним, а тому й однаково справедливим для всiх правовим мiрилом.
У просторi загальностi й загальнозначимостi принципу правовоСЧ рiвностi i права як регулятора суспiльних вiдносин вiльних субСФктiв тiльки правова справедливiсть СФ критерiСФм правомiрностi чи неправомiрностi всiх iнших посягань на роль i мiiе справедливостi. Вiддаючи належне кожному, вона робить це СФдино можливим, загальним i рiвним для всiх правовим чином, вiдкидаючи привiлеСЧ та утверджуючи свободу.
Використана лiтература
1. РД.М. Причепiй, А.М. Чернiй, В.Д. Гвоздецький, Л.А. Чекаль: Фiлософiя: для студентiв вищих навчальних закладiв, ВЦ Ак