Специфiка фiлософських мiркувань
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?, наiйвiдомiшим представником i засновником якоСЧ був Нагарджуна (близько РЖРЖ ст. н.е.). РД.А. Торчинов аналiзуСФ критику Нагарджуною основних фiлософських категорiй, що стосуються адекватного опису реальностi. До нашоСЧ теми належать два приклади такоСЧ критики - причинно-наслiдкового опису i буддiйськоСЧ теорiСЧ миттСФвостi, тобто часу. Нагарджуна розглядаСФ i вiдкидаСФ як нерелевантнi такi категорiСЧ, як причиннiсть, рух, час, простiр, кiлькiсть i цiлий ряд iнших [Там само, с. 87].
Нагарджуна свiй аналiз проводить у послiдовному розумовому ключi, суть якого - у максимально чiткому розрiзненнi змiсту понять. Однак такий пiдхiд в аналiзi абстрактних понять завжди веде до втрати СЧхнього змiсту. Так виходить i цього разу. Справа в тому, що для зясування змiстовностi будь-якого поняття потрiбно проведення не лише розумового подiлу, але й одночасного бачення переходу вiдносного збiгу, взаСФмозалежностi i СФдностi змiсту понять. Однак це завдання не таке просте й у достатньому обсязi в СФвропейськiй традицiСЧ вперше чiтко поставлене лише Гегелем. Простежимо хiд думки Нагарджуни у викладi РД.А. Торчинова: "Нагарджуна ставить питання: як спiввiдносяться причина та наслiдок? Чи можемо ми сказати, що наслiдок вiдрiзняСФться вiд причини? Нi, не можемо, адже в такому разi неможливо довести, що даний наслiдок СФ наслiдком саме цiСФСЧ, а не якоСЧсь iншоСЧ причини Може статися, наслiдок i причина СФ тотожними? Також нi, оскiльки тодi СЧх взагалi немаСФ сенсу розрiзняти. Може, причина i наслiдок одночасно i тотожнi, i рiзнi? Нi, це також неможливо, оскiльки цей погляд буде поСФднувати помилки двох перших тверджень. Чи можна сказати, що причина спричиняСФ наслiдок? Нi, оскiльки в такому разi ми повиннi передбачити можливiсть таких альтернатив: а) наслiдок уже був присутнiм у причинi; б) наслiдок не передiснував у причинi, але проявився заново; в) мало мiiе i те, i iнше одночасно. Цi альтернативи однаково неможливi. У першому випадку взагалi не можна говорити про причини i наслiдки, оскiльки це просто одне й те саме. У другому стверджуСФться дещо неможливе, оскiльки буття i небуття, так само як життя i смерть, свiтло i темрява, СФ контрарними (взаСФмовиключними) протилежностями, i якщо чогось бракуСФ, то його не може бути взагалi - нi не може перейти в так, iз нiчого не може зробитися щось. Третiй випадок поСФднуСФ некоректнiсть i першого, i другого варiантiв. Таким чином, причина не породжуСФ наслiдок, нiчого взагалi не може бути породжене. Причиннiсть пуста" [Там само, с. 87].
Отже, мiркування проведене дослiдником логiчно послiдовно, й отримано певний висновок. Але зауважимо, що весь хiд його СФ абстрактний i пiдкреслено розумовий, без прикладiв, iз залученням непростого теоретичного iнструментарiю у виглядi операцiСЧ видiлення повного набору альтернатив, використання ключових слiв спiввiдношення, вiдмiннiсть, тотожнiсть, присутнiсть, передiснування, неможливе, породження. Такi умовиводи дуже близькi до софiзмiв, з яких випливаСФ абсурдний або неймовiрний висновок зi звичайних посилок. Щоб зясувати, чому так вiдбуваСФться, повернемося до вiдповiдi на вихiдне питання - саме в ньому закладена наступна неузгодженiсть висновку про порожнечу причинностi. Нагарджуна ставить питання про вiдмiннiсть наслiдку вiд причини, i наступнi мiркування творяться в ракурсi цiСФСЧ задачi. Що потрiбно мати в поняттСФво-iнструментальному забезпеченнi для розсуду саме такоСЧ вiдмiнностi? Потрiбен критерiй вiдмiнностi, що випливаСФ з третьоСЧ, обСФднуючоСЧ категорiСЧ причини i наслiдку початку. РЖнакше кажучи, необхiдне видiлення значеннСФвого тла, на якому проступить СЧх справжнСФ спiввiдношення. Такого критерiю немаСФ, i тому несподiваний софiстичний результат стаСФ визначеним. Окрiм того, Нагарджуна використовуСФ для свого аналiзу видiленi ключовi слова, але вони так само складнi, а можливо, i бiльш складнi i незрозумiлi, нiж тi поняття, що розбираються. Розбирати бiльш простий змiст за допомогою бiльш складних понятiйних конструкцiй, що тiльки видаються зрозумiлими, - такий шлях прямо веде до заплутування питання. Однак висновок про порожнечу причинностi не СФ правомiрним. Насправдi результатом наведених мiркувань СФ невизначенiсть вiдношення мiж причиною i наслiдком, його беззмiстовнiсть з позицiй заданого типу умовиводiв i посилок. Розумове, подiляюче мислення (тАЬтактАЭ не може перейти в тАЬнiтАЭ, i навпаки) не дiалектичне, i неспроможне виявляти справжнiй змiст понять. Проте, логiчна робота Нагарджуни маСФ своСЧм результатом не однi лише заперечення. Вона показуСФ, по-перше, реальну практику суто логiчного руху думки, i, по-друге, демонструСФ обмеженiсть такого пiдходу. Обмеженiсть, щоправда, може бути i не побачена, у цьому випадку пiдхiд Нагарджуни веде до нiгiлiстичного свiтосприйняття.
Подiбну роботу в РДвропi проробив у XVРЖРЖРЖ столiттi Д. Юм. Вiн також розбираСФ поняття причинностi i показуСФ його довiльнiсть. Його ключовi слова дещо iншi - сумiжнiсть, звязок, вiдношення, однозначнiсть, подiбнiсть, зСФднання. Але висновок подiбний: "Таким чиномтАж я намагаюся переконати читача в правдивостi своСФСЧ гiпотези, завдяки якiй всi нашi мiркування щодо причин i дiй заснованi виключно на звичцi" [2, с. 336]. Але звичка СФ наслiдком досвiду, i Юм далi пише: "Звiдси випливаСФ, що всi мiркування щодо причин i дiй заснованi на досвiдi i що мiркування iз досвiду заснованi на передбаченнi, що в природi буде незмiнно зберiгатися один i той же порядок" [Там само, с.338].
Як бачимо, з великим часовим промiжком (у РЖРЖ стол