Спадкування за заповiтом
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
борах заповiт повинен був поiменно перелiчити всiх безпосередньо пiд-владних - heredes sui. Вiн мiг позбавити СФх спадщини але розрахунок був на те, що вiн публiчно не наважиться позбавити спадщини усiх пiдвладних (передусiм дiтей). Але час довiв неслушнiсть таких формальних обмежень i практикою центумвiральних судiв така практика була вироблена. Обдiленi спадкоСФмцi мали право подати позов про порушення заповiдачем моральних обовязкiв. Було визначене коло осiб, якi мали право на обовязкову частку в спад- щинi, незалежно вiд змiсту заповiту. Сюди ввiйшли всi безпосеред-ньо пiдвладнi i еманципованi дiти, а в класичний перiод - всi низхiднi i висхiднi родичi безумовно, а повнорiднi i СФдинокровнi брати i сестри - за умови, що спадкодавцем були призначенi недо-стойнi особи.
Заповiт, укладений суворо до вимог закону, все ж мiг бути вiдмiнений або частково змiнений до вiдкриття спадщини самим заповiдачем : вiн мiг скласти новий заповiт, доповнити його або змiнити. Спори про спадщину в Римi розглядали центумвiральнi суди.
4. Спадкування за заповiтом в КиСЧвськiй Русi.
У дохристиянському перiодi заповiдальнi вiдносини КиСЧвськоСЧ Русi регулювалися виключно звичаСФвим правом. За цим правом спадщину мiг прийняти лише молодший син, чоловiки пiсля дружин не спадкували. Пiсля хрещення Русi стався великий злам в цивiльному правi КиСЧвськоСЧ Русi. Були запозиченi багато норм Вiзантiйського (тобто схiдно-римського ) права, зокрема i тi поло-ження, що стосувалися заповiдального права. Так було введено заповiт у двох формах - уснiй та письмовiй. Письмовий заповiт називали рукописання або ряд. Спадкувати за заповiтом могли лише тi особи, що мали право на спадкування за законом.
5. Дореволюцiйне спадкове право РосiйськоСЧ РЖмперiСЧ.
Законодавство дореволюцiйноСЧ РосiСЧ не допускало усноСЧ форми заповiту. РЖснувало два рiзновиди заповiтiв: заповiти загальноСЧ форми та особливi форми заповiту. Заповiти загальноСЧ форми подiлялися на заповiти нотарiальнi та домашнi. Нотарiальний заповiт укладався нотарiусом за присутностi трьох свiдкiв, а якщо один iз свiдкiв був священником - то за присутностi двох свiдкiв. Свiдками могли бути лише особи не причетнi до спадщини i не душеприкажчики. Пiсля складання заповiту вiн залишався у нотарiуса. Домашнiй заповiт складався в домашнiх умовах без участi нотарiуса за наявностi свiд-кiв, яких було стiльки ж, як i при складаннi нотарiальних заповiтiв. До особливих форм заповiту належали вiйськово-похiднi заповiти, морськi заповiти (що складалися капiтаном, командиром вiйськового корабля ), госпiтальнi заповiти, закордоннi заповiти ( що складалися в закордонних мiсiях чи посольствах, консульствах ), селянськi заповiти ( на майно сумою не ьiльше ста карбованцiв, складалися у волосному управлiннi i вносилися в спецiальну книгу), вдовинi заповiти ( заповiти одиноких вдiв на користь монастирiв та iнших благодiйних органiзацiй ).
6. РЖсторiя спадкування за заповiтом в СРСР.
14 Квiтня 1918 року було прийнято новий порядок спадкуван-ня. Успадковування майна було можливим лише на суму, що не перевищувала 10 000 карбованцiв. Як за законом, так i за заповiтом спадкувати могли лише найближчi родичi спадкодавця, тобто батько, мати, дiти, брати, сестри, дружина або чоловiк. Усиновленi дiти не мали права успадковувати пiсля усиновителiв. В 1921 роцi було прийнято цивiльний кодекс УРСР. За цим кодексом спадкувати могли як за заповiтом так i за законом, при чому за заповiтом могли спадкувати лише тi особи, що мали право на спадкування по заповiту. В 1928 роцi було прийнято ряд доповнень, зокрема про обовязкову долю, заохочувалась передача майна в спадщину партiйним, профспiлковим та iншим громадянським органiзацiям.
- Поняття та види заповiтiв
1. Поняття заповiту.
Кожний дiСФздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смертi.Таке розпорядження зроблене у встановленiй законом формi називаСФться заповiтом. Отже виходячи з вищесказаного можна визначити, що:
заповiт- це угода яка виражаСФ волю однiСФСЧ особи i здiйснюСФться нею особисто щодо подальшоСЧ долi свого майна пiсля своСФСЧ смертi або ж це особисте розпорядження громадянина на випадок смертi з зазначенням кола спадкоСФмцiв яке маСФ бути виражене в письмовiй нотарiальнiй формi. За своСФю юридичною природою заповiт СФ односторонньою угодою. У цiй угодi знаходить вiдображення воле-виявлення лише однiСФСЧ особи - заповiдача. Внаслiдок такого одно-стороннього волевиявлення пiсля смертi заповiдача у певних осiб, якi були згаданi у заповiтi, як правило, виникаСФ право на одержання спадщини. На дiйснiсть заповiту не впливаСФ той факт, що що спад-коСФмець за заповiтом не лише не висловлював пiд час складання заповiту згоди на прийняття спадщини, а навiть й не знав про те, що на його користь складено заповiт.
Звичайно угоди можуть укладатися через представника, але це не стосуСФться до такого типу угоди, як заповiт. Заповiт у всiх випадках маСФ укладатися лише особисто заповiдачем, при цьому заповiдач маСФ бути дiСФздатною особою обовязково.
Особистий характер заповiту виключаСФ можливiсть укладення одного заповiту двома особами навiть в тому випадку, коли заповi-далося спiльне майно.
Закон каже, що кожний громадянин може залишити за запо-вiтом ус