Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
и видані укази про зниження викупних платежів та про обовязковий перехід на викуп тимчасовозобовязаних селян. 18 травня 1882р., був затверджений Селянський поземельний банк (почав функціонувати з 1883р.,), який видавав кредити на купівлю землі як окремим господарям, так і сільським товариствам.
Законом 18 травня 1886р., з 1 січня 1887р., (в Сибіру з 1899р.,) відмінялась подушна подать з податних станів. В кінці 80-х початку 90-х років була видана серія законів, спрямованих на збереження патріархальних звичаїв на селі, що руйнувалися під натиском капіталізму. В першу чергу це стосувалося патріархальної селянської родини та общини.
На початку 90-х років видаються закони, спрямовані на укріплення селянської общини. Законом 14 грудня того ж року Про деякі міри до попередження відчуження селянських надільних земель заборонялось закладати селянські надільні землі, здача наділу в оренду обмежувалось територією своєї общини.
Однак переділи. Продаж та здача у оренду селянських надільних земель, залишали наділи та йшли у міста в обхід законів, які безсилі зупинити обєктивні, капіталістичного характеру, процеси на селі.
З ціллю укріплення економічного положення дворянства 21 квітня 1885р.,був затверджений Дворянський банк, який давав кредити поміщикам під заставу їх земель на пільгових умовах. В інтересах дворян землевласників 12 червня 1886р., було видано Положення про найом на селі роботи. В цілях забезпечення поміщиків робочою силою новий закон 13 червня 1899р., істотно обмежував переселення селян. Самовільного переселення місцева адміністрація зобовязувалась висилати на попереднє місце проживання. Все-таки всупереч цьому суворому закону, за десять років після його видання кількість переселенців збільшилась у декілька разів, причому 85% з них складали самовільні переселенці.[1,282]
2.3 Соціальний склад населення на кінець ХІХст
За даними загальноросійського перепису 1897р., країни складало 125 640 тис., чоловік (без Фінляндії, в яких на той час налічувалось 2556 тис., жителів). При цьому на Європейську Росію припадало 102,9 млн., і на Азіатську Росію 22,7млн., жителів. Населення Росії поділялось таким чином: 99,8млн., (71%) складали селяни, 13,4 млн., (10,7%) міщани, 1,7 млн., (1,5%) нащадкові та особисті дворне, 624тис.,(близько 0,5%) - купці і поважні громадяни, 589 тис., (близько 0,5%) духівництво, близько1 млн., (0,8%), інші - іноземці, декласовані елементи. За своїми заняттями населення розподілялось на сільськогосподарське 97млн., (17,2%), торгово промислове 21,7млн.,17,3%) і невиробниче - 6,9млн.,(5,5%).Станові розбіжності зберігались до 1917р. Дворянство продовжувало залишатися головним привілейованим станом, який користувався значними пільгами, особливо при зайнятті цивільних та військових чинів. На рубежі ХІХ ХХст.,75% чиновництва і до 90% офіцерів армії та флоту складали дворяни; вони ж займали всі державні посади. Однак процеси капіталістичного розвитку країни втягували в свою орбіту і дворянство: ; дворянське підприємництво росло не тільки в сфері сільського господарства, а й в промисловості, залізничній та банківській справах.
Важливим та соціальним фактором у пореформеній Росії являлось формування промислового пролетаріату і промислової буржуазії. Промисловий пролетаріат істотно вирізнявся від пролетаріату кріпосної епохи представленого кріпосними робітниками східних і посесійних мануфактур, чи селянами які йшли на заробітки, залежавши ми від влади свого господаря, звязаними з землею, та общиною. У пореформену епоху сформувались кадри постійних робітників, відірваних від землі і проживаючих зі своїми родинами у великих промислових центрах. Ще у 80 90 ті роки ХІХст., було звичною справою, коли робітники йшли з московських фабрик на літні роботи в село.
Ядро пролетаріату в пореформену добу складали наймані робітники у великих промислових підприємствах і на залізничному транспорті. За 60 90 ті роки ХІХст., чисельність їх збільшувалось в два рази з 706 тис., до 1432 тис. В кінці 90-х років ХІХст., налічувалось ще 1 млн., робітників в будівництві, близько 2 млн., на різних чорних роботах (різноробочих) і 3,5 млн., сільськогосподарських робітників.
Основним джерелом кількості найманих робітників в різних галузях промисловості, сільському господарстві, транспорті, в сфері послуг був промисловий і сільськогосподарський відхід селян. Якщо на початку 60 х років щорічно видавалось близько 1,3 млн., паспортів на строк від півроку до трьох років, то в 90 х роках, вже більше 7 млн., паспортів. Ще більша кількість відхідників направлялись на сезонні роботи за короткостроковими білетами (на строк від одного до чотирьох місяців). У звязку зі збільшення використання на фабриках жіночої праці у відхід все більше втягувались і жінки. Змінився і попередній патріархальний погляд на жіночий відхід на заробітки. Селяни які йшли на заробітки згодом поселялися у містах на постійне місце проживання.
Процес формування промислової буржуазії почався ще в дореформену епоху. Він виражався в тому, що з оточення дрібних товаровиробників виділялись представники торгівельного і ростовщицького капіталізму.[2,9-11] Накопичивши необхідний стартовий капітал, вони згодом вкладали його в промислову справу, перетворюючись на промисловців. Однак зайнявшись промисловим підприємництвом, вони в той же час продовжували поширювати і торгівельні операції. Поєднання промислового капіталізму з торгівельним характерне явище для мануфактурної стадії промисловості. Підприємець виступа