Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?раїни.
За даними поземельного перепису 1878 1879 рр., увесь земельний фонд Європейської Росії складав 391 млн.десятин. Оскільки статистика нараховувала більше 100 млн.десятин невикористаних земельна Півночі, то реальний сільськогосподарський земельний фонд Європейської Росії складав близько 281 млн.десятин. Земельний фонд поділявся на три основні категорії: 102 млн.десятин складали приватні землі, 139 млн. селянські надільні (в тому числі що належали козацтву) і 50 млн. державного та удільного відомств.
В 90-х роках ХІХ ст.. селяни були змушені орендувати у поміщиків близько 37 млн.десятин землі (що складало 30% від їх наділів), розраховуючись за неї більшою частиною відробітків (через відсутність необхідних для грошової оренди засобів. [10.,218]
Основна тенденція приватного землеволодіння у пореформеній Росії базувалась на переході від становості до без становості до створення буржуазної земельної власності. Дворянське землеволодіння скорочувалось внаслідок продажу дворянам своїх земель представникам інших прошарків населення. Якщо у 1861 р. в руках дворян знаходилось 87 млн.десятин землі. А до кінця 70 х років 79 млн., то на початку ХХ ст.. 52 млн.десятин, тобто кількість земель зменшилась на 41 %. У звязку з цим значна частина дворянського землеволодіння в складі загального приватного володіння за пореформений період скоротилася з 80% до 50%, а селянська зросла з 5% до 20%. За 1861 1904 рр. дворяни продавали 81,4 млн.десятин землі, та за цей час вони придбали 45, 5 млн.десятин. Таким чином, крім переходу дворянської землі в руки інших прошарків населення, йшла мобілізація дворянського землеволодіння всередині самого стану: укріплювались поміщицькі латифундії за рахунок скорочення дрібних дворянських володінь. Змінювався і характер використання землі, придбаної селянами. Земля все більше втягувалась у торгівельний оборот. Збільшилась й ціна на землю: за 40 пореформених років в середньому 5 разів, а у чорноземних губерніях у 10 разів. У руках дворян залишались найбільш цінні, високоприбуткові угіддя (ліси, кращі орні землі та сінокоси). Відмічено також, що дворянське землеволодіння концентрувалося у регіонах з більш високими цінами їх зростання у пореформений період. В наслідку цього, не дивлячись на скорочення дворянського землеволодіння, вартість дворянських земель до початку ХХ ст. зросла з 1,25 млрд. руб. До 2,5 млрд., тобто подвоїлась. [12.,480]
Для приватного землеволодіння було характерно перевага латифундій (розміром більше 500 десятин) налічувалося на початку ХХ ст.. до 30 тис; в них концентрувалось 70 млн.десятин землі (44 млн. у дворян), і на 1 володіння приходилось в середньому по 2333 десятини. В той же час майже стільки ж (71 млн.десятин) знаходилось у 10,5 млн.селянських дворів, і на кожний двір припадало в середньому менше 7 десятин, тобто менше половини необхідної кількості землі для більш чи менш продуктивного ведення господарства.
2.2 Аграрно-селянське питання
Існувало два типа общини: проста, яка складалася з одного поселення чи його частини (якщо це поселення належало кільком поміщикам), і складна, яка складалася з кількох поселень. Прості общини могли складатися з кількох дрібних сіл, що характерно було для лісистих місцевостей північних губерній, у яких багато тисяч сіл з числом дворів по 3-5 кожне. Великі села (вони були звичайними у південних степових губерніях) складали общину волость.
Загальні переділи проводились слідуючим чином. Уся земля спочатку ділилась на частини за їх якістю та місцезнаходженню, а вони в свою чергу, розподілялись між господарями за числом душ та тягол. Розбивка учасників на смужки проводились за допомогою мотузки, лаптів та інших нехитрих способів, при цьому селяни добивали точних зрівнювальних результатів.
Наряду із загальними все частіше стали практикуватись і приватні, коли частина наділів відбиралась у дворів з убылями душами та передавалась дворянам зі збільшившимся складом сімей. Задля забезпечення відбуття повинностей залишалась кругова порука за несправного платника відповідала вся община. Община втручалась у сімейні відносини селянського двору: наслідування, опіка, сімейні розділи, призначення голови родини - большака, який представляв селянський двір на сільському сході та відповідального за відбуття повинностей. Таке втручання диктувалось піклуванням про забезпечення платежоспроможності селянського двору. Широко практикувались помочи : колективна допомога селянам, які постраждали від стихійних лих, чи будівництві будинку, при сільгоспроботах. Община брала на себе функції соціального забезпечення. [9,57]
Таким чином, сільська поземельна община, як низова частка селянської соціальної структури, виконувала різноманітні господарські, соціальні та фіскально поліцейські функції. Поглиблювалось майнове розшарування селян общинників. Розпадались патріархальні устої селянської родини: почастішали родинні розділи, падала влада большака у родині. Змінювались традиційні общинні порядки: почав зникати інститут ради старійшин, який раніше вирішував общинні та сімейні справи, заможні двори відкупались від натуральних повинностей, котрі перескладались на бідних. Функції общини носили важкий та протирічивий характер. З одного боку, община виконувала функції демократичної організації, товариського та сусідського союзу, з іншої, вона була фіскально поліцейським інструментом у державі для здирання у селян податей та підтримки порядку на селі. 28 грудня 1881р., бул