Соціальні девіації
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
l>
Маючи спільний генезис, різні форми девіантної поведінки певним чином взаємоповязані. Наприклад, в результаті віктимологічних опитів ясно, що реальний рівень загальнокримінальної злочинності в 10-15 разів вищий за офіційно зареєстрований, що існує певний взаємозвязок між рівнем і динамікою вбивств і самогубств, що цілком безперечно певним чином змінюється структура наркотичних засобів, що споживаються тощо.
Взаємовплив різних форм соціальних девіацій проявляється у наступному.
По-перше, відносно стійкий характер взаємозвязків. Так, споконвіку в різних державах виявлялася стійка, нерідко зворотна кореляційна залежність між насильницькою і корисливою злочинністю, алкоголізацією і наркотизацією населення, вбивствами і самогубствами, жіночою злочинністю і проституцією тощо. Пік самогубств,що припадає на весну-літо, встановлений Е. Дюркгеймом на прикладі Франції XIX ст., фіксується і зараз в багатьох країнах.
По-друге, наочна залежність різних форм девіантної поведінки від середовища економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і інших чинників. При цьому різні соціальні девіації по-різному реагують на середовище впливу. Відомо, наприклад, що під час воєнних дій знижується рівень самогубств, в періоди економічних криз зростає корислива злочинність і скорочується (абсолютно або відносно) насильницька. А економічний бум супроводжується вибухом насильницької злочинності. В сучасному світі ескалація насильства нівелює цю тенденцію, проте вона все ж виявляється у відповідних умовах, хоч би і в згладженому вигляді.
По-третє, взаємозвязки різних форм поведінки, що відхиляються, складні і суперечливі, часто не відповідають буденним уявленням. Нерідко спостерігається індукція форм соціальної патології, коли одне негативне явище підсилює інше (алкоголізація хуліганство і деякі насильницькі злочини, наркотизм корисливі, бюрократизм посадові і господарські). Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтування за обставин, що обтяжують, майже 40% інших злочинів повязані з пияцтвом. Вбивства, пограбування, розбійницькі напади, заподія тяжких ушкоджень тіла у 70% випадків відбуваються особами у нетверезому стані; близько 50% усіх розлучень також повязані з пияцтвом. Проте емпірично встановлені і зворотні звязки, коли, наприклад, зростання алкоголізації супроводжується зниженням рівня злочинності, в зворотній кореляційній залежності знаходяться вбивства і самогубства.
Ряд вчених висловлюють думку про те, що не можна вважати, наприклад, вживання алкоголю прямою причиною неправомірної поведінки. Так, за словами Е.Гіденса, представляється некоректним досить поширене уявлення про те, що пияцтво одна з причин злочинності. Вони співвідносяться не як причина і наслідок, але як такі, що стоять в одному ряду, суспільні явища з єдиними соціальними причинами. Різні форми соціальної патології можуть або збігатися, підсилюючи одна одну, або розлучатися в зворотній залежності, пригнічуючи одна другу (інтерференція різних форм девіантної поведінки).
Ця думка заслуговує певної уваги. Проте вивчення девіантної поведінки і взаємного впливу між різними її проявами заслуговує більшого емпіричного і теоретичного дослідження.
Висновки
Наявність норм, які регулюють відносини між людьми (моральні, соціальні, правові), є невідємною складовою кожного суспільства. Тому невідємним є і порушення та відхилення від цих норм.
Таким чином, підсумовуючи дану роботу, можна виділити основні її положення.
Вивчення девіантної поведінки в наукових розробках здійснювалося двома шляхами. По-перше, серед традиційних наук з середини XIX ст. почалося соціологічне осмислення соціальної реальності: соціологічна школа кримінального права, соціологічна спрямованість у вивченні алкоголізму і наркотизму, суїциїдальної поведінки і проституції. Інтенсивно проводилися емпіричні дослідження із застосуванням різних методів. По-друге, в кінці 60-х на початку 70-х рр. ХХ ст. зявилися перші праці, які поклали основу формування теорії девіантної поведінки з точки зору соціології. В результаті багаточисельних наукових досліджень були отримані (і продовжують накопичуватись) взаємодоповнюючі і уточнюючі одна одну відомості про різні форми девіантної поведінки.
Під девіантною поведінкою розуміють діяльність, що переступає узвичаєні норми. Уявлення про девіантність може змінюватися залежно від місця й часу; нормальна поведінка в одній культурній ситуації може бути названа девіантною в іншій. Важливим для розуміння відхилень є поняття норми. Це є межа, міра припустимого (з метою збереження і зміни системи). Можна виділити два типи девіантної поведінки. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих форм. Другий тип повязаний із процесом розвитку суспільства та є для нього позитивним.
До основних форм негативної девіантної поведінки належить делінквентна поведінка, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Делінквентна поведінка це будь-яка поведінка, що порушує норми громадського порядку. Дана поведінка може мати форму дрібних порушень морально-етичних норм, що не досягають рівня злочину, а також злочинної поведінки.
Важливим елементом вивчення девіантної поведінки є дослідження причин її виникнення. Біологічні теорії девіації трактують безпосередню фізичну структуру