Соціальні девіації
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
повноваженим законом субєктом (наприклад, видача шкідливих для економіки країни актів індивідуального застосування Кабінетом Міністрів) девіантною визнаватись не може.
- Злочинність як крайня форма девіантної поведінки
- Делінквентна поведінка
Відносно девіантної протиправної поведінки, як різновиду соціальних відхилень, використовуються різні підходи і понятійний апарат. У психологічній літературі його частіше всього позначають як делінквентну поведінку. Поняття походить від латинського delinquens вина, провина. Під цим терміном розуміють протиправну поведінку особи (дії конкретної особи), що відхиляється від встановлених в даному суспільстві офіційно встановлених норм, законів, загрожує благополуччю інших людей або соціальному порядку і у крайніх своїх проявах карається кримінально. В цілому, делінквентна поведінка безпосередньо направлена проти існуючих норм державного життя, чітко виражених в правилах (законах) суспільства.
У спеціальній літературі даний термін використовується в різних значеннях. А.Е.Лічко, який ввів у практику підліткової психіатрії поняття делінквентність, обмежив ним дрібні антигромадські дії, що не спричиняють за собою кримінальної відповідальності. Це, наприклад, шкільні прогули, залучення до асоціальної групи, дрібне хуліганство, знущання із слабких, вимагання дрібних грошей, викрадення мотоциклів. В.В.Ковальов заперечує проти такого трактування делінквентності, вказуючи, що делінквентна поведінка є поведінкою злочинною.
У психологічній та соціологічній літературі поняття делінквентності швидше повязується з протиправною поведінкою взагалі. Це будь-яка поведінка, що порушує норми громадського порядку. Дана поведінка може мати форму дрібних порушень морально-етичних норм, що не досягають рівня злочину. Тут вона збігається з асоціальною поведінкою. Але вона також може виражатися в злочинних діях, які караються відповідно до Кримінального кодексу. В цьому випадку поведінка буде кримінальною, антисоціальною.
Наведені види делінквентної поведінки можна розглядати і як етапи формування протизаконної поведінки, і як відносно незалежні його прояви.
Делінквентна поведінка як форма девіантної поведінки особи має ряд особливостей.
По-перше, це один з найменш визначених видів поведінки особи, що відхиляється. Наприклад, коло діянь, що визнаються злочинними, є різними для різних держав, і в різний час. Самі закони неоднозначні, і через їх недосконалість значна частина дорослого населення може бути підведена під категорію злочинців, наприклад по таких статтях, як ухилення від сплати податків або спричинення кому-небудь фізичного болю.
По-друге, делінквентна поведінка регулюється переважно правовими нормами законами, нормативними актами, дисциплінарними правилами.
По-третє, протиправна поведінка визнається однією з найбільш небезпечних форм девіацій, оскільки загрожує самим основам соціального устрою громадському порядку.
По-четверте, така поведінка особи активно засуджується і карається в будь-якому суспільстві. Основною функцією будь-якої держави є створення законів і здійснення контролю за їх виконання, тому на відміну від інших видів девіацій, делінквентна поведінка регулюється спеціальними соціальними інститутами: судами, слідчими органами, місцями позбавлення волі.
Нарешті, по-пяте, важливо те, що протиправна поведінка за своєю суттю означає наявність конфлікту між особою і суспільством між індивідуальними прагненнями і суспільними інтересами.
- Злочинність як вид делінквентної поведінки
Дослідження злочинності та її причин беруть початок у працях російського статистика К.Ф.Германа (1824). Потужний поштовх розвиткові соціології злочинності дала праця Социальная физика (1835) франко-бельгійського вченого математика-статистика Л.А.Кетле, який, спираючись на статистичний аналіз, дійшов висновку, що будь-який соціальний лад передбачає певну кількість і певний порядок злочинів, які зумовлені його організацією. Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, убозтво як самостійний чинник, декласування, тобто руйнування або ослаблення звязків між індивідом і соціальною групою. У 30-х роках XX ст. дослідження, які були проведені представниками Чиказької школи соціології, виявили вплив внутрішньоміських відмінностей на рівень злочинності: найзлочиннішими виявилися райони, що характеризуються високим ступенем соціальної дезорганізації.
Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного й соціального у формуванні злочинної поведінки. Це є наслідком існування різних точок зору щодо теорії злочинності, причин її виникнення.
Теологічний підхід до визначення злочинності полягає в тому, що поняття злочинного завжди повязується із крайніми проявами зла. Злочинним вважається зазіхання на вище добро; злочинець це безпосереднє втілення зла. Ідеї, що були сформульовані в рамках цього підходу, досить складні. Більшість з них носять характер, недоведений на рівні наукових аргументів. Водночас ці ідеї мають світоглядне значення. Так, акцент у контексті впливу на злочинність кожен повинен робити на самого себе (самовдосконалення). Релігійні заходи впливу на злочинність мають значний антикриміногенний потенціал. Основні з них проповідь, зразок порядност?/p>