Соціальні девіації
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
?ведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів поведінки, що відхиляється.
Перевірку цієї гіпотези він провів шляхом аналізу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економічних спадів та підйомів рівень самогубств стає вищим від звичайного. Дюркгейм пояснював це тим, що саме у часи швидких змін відбуваються "порушення колективного порядку" (як він це називав), соціальні норми руйнуються та відбувається дезорієнтація людей.
Хоча теорія Дюркгейма і піддавалась критиці, основна ідея, а саме соціальної дезорганізації як принципу пояснення поведінки, що відхиляється, вважається загальновизнаною i тепер. Термін соціальна дезорганізація позначає теж саме, що й аномія, тобто такий стан суспільства, коли цінності, норми та соціальні звязки стають хиткими, суперечливими або взагалі зникають.
Це може відбуватися через змішування різних расових та етнічних, або релiгiйних чи iдеологiйних груп (тобто груп з різними iдеологiями; iдеологiйний це те, що належить до ідеології; ідеологічний це те, до чого належить ідеологія). Соціальна дезорієнтація спостерігається також при високому рiвнi мiграцiї.
Подальший розвиток теорія Дюркгейма отримала у працях відомого американського соціолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною відхилу (девiацiї) є розрив мiж цілями суспільства та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазі така ситуація, коли у бiльшостi випадків соціально прийнятні засоби не дають можливості досягнути мети, що визначається цінністю культури.
Мертон ідентифікував пять типів реагування на дилему мети та засобів, чотири з яких є пристосуваннями до умов аномії, що відхиляються:
1. Перший це конформізм. Він існує, коли люди приймають мету матеріального успіху та схвалені їхньою культурою засоби її досягнення. Така поведінка є основою стабільного суспільства.
2. Це iновацiя, коли люди швидко просуваються до визначеної їхньою культурою мети, в той час коли вони відмовляються від схвалених культурою шляхів її досягнення. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.
3. Третє ритуалiзм. Цей шлях включає відмову від фінансового успіху або різке зниження його субєктивної значущості. Але тут зберігається вірність соціально схваленим засобам дії. Наприклад, кінцева мета організації може бути недоречною для багатьох її службовців чиновників, клерків. Замість цього вони культивують засоби своєї діяльності, роблять фетиш з процедур управління та канцелярщини.
4. Четверте це рiтритизм відмова від суспільства. На цьому шляху люди відмовляються як від цілей, що пропонує культура, так й від схвалених суспільством засобів їх досягнення, й не замінюють їх новими нормами. Алкоголіки, наркомани, бродяги й такі інші вони залишаються у суспiльствi, але вони не з ним.
5. Пяте це повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цiлi та засоби, що пропонує суспільство та замінюють їх для себе новими нормами. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими iдеологiями.
Способи індивідуальної адаптації стосуються не особистості, а ролевої поведінки. Таж сама особа в залежності від ситуації може вдаватися до того чи іншого шляху реагування. Концепція Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона розглядає конформізм та девiацiю в одному контексті, в одній системі спiввiдношення, а не як неповязані категорії. Крім того, ця концепція показує, що відхилення не обовязково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартів, як часто припускали раніше. Так, крадій не заперечує соціально схвалену мету досягнення соціального успіху. Він може ставитися до неї з таким ж захопленням, як і молодий службовець, що робить службову карєру. Чиновник, який культивує ритуалiзм, не відмовляється від загальновизнаних засобів дій, але доводить їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi поведінка i вора i чиновника девіантна, вiдхильна.
Теорія структурної напруженості привертає увагу до тих процесів, якими суспільство породжує девiацiю, відхили. Це дуже привабливий пiдхiд, тому що він дає підставу для оптимістичного погляду на людську природу. Злодії, з цієї точки зору, здійснюють злочини під суспільним тиском i вони можуть дотримуватись законів, якщо дати їм шанс. Вирішення проблеми злочинності, з цієї точки зору, полягає у реформуванні суспільства так, щоб наблизити його до ідеалів демократії та рівноправності.
Критики цього підходу мають досить підстав. Наприклад, якщо ця теорія коректна, правопорушнiсть має бути найбільшою, коли домагання (aspirations) є високими, а очікування низькими. Це характерно для нижчих соціальних класів, але правопорушення необовязково концентруються у нижчих класах. Взаємозвязок мiж соціальною належністю та багатьма видами правопорушень дуже слабкий. Більш того, Мертон виходить з того, що в американському суспiльствi існує консенсус цінностей та цілей. Але критики зауважують, що американське суспільство є плюралістичним з досить великою кiлькiстю різних субкультур. Є значна кiлькiсть прикладів існування мов би поведінки, що відхиляється, що може бути поясненим через непридатність застосування до них тих же самих норм, які спрямовують поведінку бiльшостi населення США (наприклад, деякі норми індіанців стосовно шлюбу).