Барокова культура в УкраСЧнi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Змiст
Вступ
Лiтературне бароко на УкраСЧнi
Виникнення i розвиток бароко
Бароко в Росiйськiй iмперiСЧ
Бароковi надгробки в УкраСЧнi
Бароко i рококо на землях УкраСЧни
Розум Бароко - явище складне i суперечливе
Лiтература
Вступ
1.Саме поняття лiтературного бароко ввiйшло в науку лише недавно, пiсля першоСЧ свiтовоСЧ вiйни. Поняття бароко прикладали ранiше лише до сфери пластичних мистецтв (архiтектури, скульптури, малярства). Пiзнiше помiтили, що й стиль iнших мистецтв (музика, лiтература) маСФ спiльнi риси iз стилем мистецтв пластичних. Та й досi наука не закiнчила дослiдження бароковоСЧ лiтератури. Найменше зроблено в словян; лише польська та чеська барокова лiтература порiвняно добре дослiджена. Для освiтлення украСЧнськоСЧ бароковоСЧ лiтератури зроблено лише першi кроки, хоч матерiал зiбрано почасти вже давно.
2. Не маючи певного погляду на украСЧнську барокову лiтературу (17 - 18 ст.), стара украСЧнська iсторiя лiтератури не могла помiтити в СЧСЧ формi та змiстi нiякоСЧ внутрiшньоСЧ СФдностi, та вважала через те СЧСЧ основнi риси просто за вияв якоСЧсь особистоСЧ сваволi, примхи, чудернацтва авторiв. Незважаючи на виразний характер свiтогляду барокових письменникiв, старi iсторики украСЧнськоСЧ лiтератури та культури мiряли iдеологiчний змiст бароковоСЧ лiтератури масштабами власного часу. Тому цю лiтературу засуджували, як далеку вiд життя, чужу iнтересам народу, схоластичну, нiкому не потрiбну. А щодо форми, то СЧСЧ засуджували як переобтяжену подиву гiдними чудернацтвами, недоладну, безпорадну й т.д. До мотивiв цього сувоporo засудження приСФднувалося ще й те, то мова украСЧнськоСЧ бароковоСЧ лiтератури зробилася пiсля мовноСЧ реформи Котляревського перестарiлою, архаСЧчною, та знову ж таки - ненародною.
3. Хоч наука вже досягнула великою мiрою СФдностi щодо характеристики барокового стилю в його конкретних рисах, але пануСФ ще чимала розбiжнiсть у розумiннi основних, провiдних мотивiв, що зумовлюють характер барокового стилю. Ще й досi дуже розповсюджене розумiння бароковоСЧ культури як культури католицькоСЧ протиреформацiСЧ. Таке розумiння проходить без уваги повз той факт, що й протестантськi краСЧни та народи розвинули - iнодi досить блискучу - барокову культуру. На УкраСЧнi, як побачимо, православнi кола далеко бiльшою мiрою брали участь у твореннi бароковоСЧ культури, зокрема лiтератури, нiж католицькi. Вже ближчий до правди погляд тих, хто вбачаСФ в бароковiй культурi синтез, поСФднання культур середньовiччя (ТСотики) та ренесансу. Бо, справдi, культура бароко, не вiдмовляючись вiд досягнень епохи ренесансу, повертаСФться багато в чому до середньовiчних змiсту та форми; замiсть прозороСЧ гармонiйностi ренесансу зустрiчаСФмо а бароко таку саму скомплiковану рiзноманiтнiсть, як у ТСотицi; замiсть можливоСЧ простоти ренесансу зустрiчаСФмо в бароко ускладненiсть ТСотики; замiсть антропоцентризму, ставлення людини в центр усього в ренесансi, зустрiчаСФмо в бароко виразний поворот до теоцентризму, до придiлення центрального мiiя знову Боговi, як у середньовiччi; замiсть свiтського характеру культури ренесансу, бачимо в часи бароко релiгiйне забарвлення всiСФСЧ культури - знову, як у середньовiччi; замiсть визволення людини вiд пут соцiальних та релiгiйних норм, бачимо в бароко знову помiтне присилення ролi церкви й держави. Але, як уже сказано, бароко де в чому переймаСФ й спадщину ренесансу: зокрема, воно цiлком приймаСФ вiдродження античноСЧ культури; воно, щоправда, цю культуру розумiСФ iнакше, анiж ренесанс, та робить спробу зСФднати античнiсть з християнством; бароко не вiдмовляСФться i вiд тiСФСЧ уваги, яку ренесанс звернув на природу; лише ця природа СФ для нього важлива як шлях до Бога; бароко не вiдкидаСФ навiть культу сильноСЧ людини, лише таку вищу людину воно хоче виховати та й справдi виховуСФ для служби Боговi. Але те, що своСФрiдне для культури, та зокрема для мистецтва бароко, що надаСФ бароко його власного iндивiдуального характеру, це - рухливiсть, динамiзм бароко; в пластичному мистецтвi це - любов до складноСЧ кривоСЧ лiнiСЧ, на вiдмiну вiд простоСЧ лiнiСЧ та гострого кута чи пiвкола ТСотики та ренесансу; в лiтературi та життi - це потреба руху, змiни, мандрiвки, трагiчного напруження та катастрофи, пристрасть до смiливих комбiнацiй, до авантюри; в природi бароко знаходить не стiльки статику та гармонiю, як напруження, боротьбу, рух; а головне - бароко не лякаСФться найрiшучiшого натуралiзму, зображення природи в СЧСЧ суворих, рiзких, часто неестетичних рисах, - поруч iз зображенням напруженого, повного життя, знаходимо в бароко i якесь закохання в темi смертi; бароко не вважаСФ найвищим завданням мистецтва пробудження спокiйного релiгiйного чи естетичного почуття; для нього важливiше зворушення, розбурхання, сильне враження. З цим змаганням розворушити, схвилювати, занепокоСЧти людину звязанi головнi риси стилiстичного вмiння бароко, його прагнення сили, перебiльшень, гiпербол, його кохання в парадоксi та любов до чудернацького, незвичайного ТСротеску, його любов до антитези та, мабуть, i його пристрасть до великих форм, до унiверсальностi, до всеохопливостi iз своСФрiдними рисами бароко звязанi й тi небезпеки, що загрожують бароковiй культурi та, зокрема, бароковому мистецтву: це часом надто велика перевага зовнiшнього над внутрiшнiм, чиста декоративнiсть, за якою зникаСФ або вiдходить на другий план глибший сенс та внутрiшнiй