Роль процесуальних гарантiй прав i свобод учасникiв кримiнального судочинства пiд час проведення слiдчих дiй
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
1].
РЖснуСФ також позицiя, вiдповiдно до якоСЧ учасники кримiнального процесу - це тi особи, якi виконують кримiнально-процесуальнi функцiСЧ: обвинувачення, захист та вирiшення справи. До них належать: суд, прокурор, слiдчий та орган дiзнання, обвинувачений, захисник, потерпiлий. Що стосуСФться свiдкiв, експертiв, понятих, перекладачiв, то вони надiленi певними правами та обовязками, однак не виконують кримiнально-процесуальнi функцiСЧ, тому не СФ учасниками процесу [7, с.111].
Прихильники, так званого, широкого тлумачення термiна стверджують, що усi особи, якi беруть участь у тiй чи iншiй стадiСЧ процесу, СФ учасниками процесуальних дiй i, як наслiдок, учасниками процесу. Окремi з них беруть участь у провадженнi процесуальних дiй на усiх стадiях кримiнального процесу, тодi як iншi - лише в окремих слiдчих дiях [2, с.66].
ВидаСФться, що остання точка зору СФ найбiльш вдалою. Незважаючи на розбiжностi у процесуальному статусi, всi учасники вступають у конкретнi процесуальнi правовiдносини, здiйснюють певну процесуальну дiяльнiсть, кожен з них надiлений певними процесуальними правами та виконуСФ покладенi на нього процесуальнi обовязки, що даСФ пiдстави для обСФднання СЧх загальним поняттям - учасники процесу.
Дiяльнiсть iз забезпечення прав та свобод учасникiв кримiнального судочинства маСФ комплексний характер та передбачаСФ:
iнформування особи про наданi права та СЧх розяснення;
створення необхiдних умов для повноцiнноСЧ реалiзацiСЧ прав;
охорона прав вiд порушень;
захист прав;
поновлення порушених прав [1, с.40].
Правовий статус учасникiв кримiнального процесу, якi беруть участь у стадiСЧ досудового розслiдування, ТСрунтуСФться на загальному правовому статусi громадянина УкраСЧни, що гарантуСФться КонституцiСФю УкраСЧни i визначаСФться сукупнiстю субСФктивних прав та юридичних обовязкiв. Конституцiйнi права i свободи, що вiдтворенi та закрiпленi у нормах КПК УкраСЧни, набувають характеру принципiв кримiнального процесу. Так, гарантована КонституцiСФю УкраСЧни недоторканнiсть особи (ст.29) як принцип та субСФктивне право особи вiдтворено у ст.14 КПК УкраСЧни. СубСФктивне право особи на недоторканнiсть СЧСЧ житла, таСФмницю листування, телефонних розмов, телеграфноСЧ та iншоСЧ кореспонденцiСЧ, охорону особистого життя (ст. ст.30-32 КонституцiСЧ УкраСЧни) вiдображенi у ст.14-1 КПК УкраСЧни. У нормах кримiнально-процесуального закону закрiпленi й iншi конституцiйнi права: забезпечення пiдозрюваному, обвинуваченому права на захист та правовому допомогу, право знати своСЧ права та обовязки, право оскаржувати до суду незаконнi дiСЧ та рiшення посадових осiб та iн.
Разом з тим, реалiзацiя прав i свобод громадян невiдСФмна вiд виконання ними своСЧх обовязкiв. Тому норми галузевого права, в тому числi й кримiнально-процесуального, передбачають не лише гарантiСЧ забезпечення прав та свобод громадян, а можливiсть застосування примусу до тих громадян, якi неналежним чином виконують покладенi на них обовязки.
Проблема забезпечення прав i свобод учасникiв слiдчих дiй пiд час СЧх провадження тiсно повязана з можливiстю застосування до них примусу залежно вiд процесуального статусу. Думки науковцiв з цього приводу дещо вiдрiзняються. Так, деякi вченi вважають, що застосування примусу пiд час провадження слiдчих дiй допускаСФться лише стосовно пiдозрюваного i обвинуваченого, а щодо свiдка i потерпiлого такi заходи будуть неправомiрними. Наприклад, В.В. Леоненко стверджуСФ, що примус щодо особи, завiдомо не причетноСЧ до злочину, яким СФ свiдок, а, особливо, щодо потерпiлого, якому вже було завдано шкоди злочином, не може бути виправданим завданнями боротьби зi злочиннiстю, оскiльки цi завдання можуть бути вирiшенi лише за умови неухильного дотримання прав та законних iнтересiв громадян [7, с.67]. На противагу цьому iншi науковцi допускають можливiсть застосування примусу незалежно вiд процесуального статусу особи у справi [6, с.152].
Вiдтак, диференцiйований пiдхiд до застосування до особи заходiв примусу пiд час провадження слiдчих дiй залежно вiд процесуального статусу не сприятиме змiцненню процесуальних гарантiй СЧСЧ прав та свобод. Ми пiдтримуСФмо думку, що протиставляти iнтереси свiдка, потерпiлого, пiдозрюваного та обвинуваченого неправомiрно, оскiльки слiдчi дiСЧ провадяться з метою швидкого i повного розкриття злочинiв. Крiм того, за таких умов, у порiвняннi з розширенням прав свiдка та потерпiлого, необТСрунтовано обмежуватимуться права пiдозрюваного i обвинуваченого. Проте особа вважаСФться невинуватою у вчиненнi злочину, доки СЧСЧ вину не буде доведено у законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду (ст.62 КонституцiСЧ УкраСЧни) [9]. Тобто, статус пiдозрюваного чи обвинуваченого ще не даСФ пiдстави вважати особу винуватою та застосовувати до неСЧ примус, що не допускаСФться нi до свiдка, нi до потерпiлого.
Важливою гарантiСФю прав та свобод особи пiд час проведення слiдчих дiй СФ положення, закрiплене у ч.3 ст.22 КПК УкраСЧни. Згiдно з ним забороняСФться домагатись показань обвинуваченого та iнших осiб, якi беруть участь у справi, шляхом насильства, погроз та iнших незаконних заходiв. Крiм того, ст.373 КК УкраСЧни передбачаСФ кримiнальну вiдповiдальнiсть особи, яка проводить дiзнання або досудове слiдство, за примушування давати показання при допитi [9].
Законодавець використовуСФ термiн "незаконнi дiСЧ", чим пiдкреслюСФ негативний змiст примушування, проте не розкриваСФ, у чому можуть проявлятись незаконнi дiСЧ, а тому застосування цих норм викликаСФ рiзнi запитанн