Роль людського фактора і соціальної психології в менеджменті
Контрольная работа - Менеджмент
Другие контрольные работы по предмету Менеджмент
пільстві, поза яким людина може стати особистістю. Особистість реалізує себе на чотирьох рівнях функціонування: біологічному (людина-природа), психологічному (людина - людина), соціальному (людина суспільство) і інформаційному (людина ноосфера).
Індивідуальність це особистість з її неповторним своєрідним поєднанням психологічних особливостей, що проявляється в інтелектуальній, вольовій і емоційній сферах. Індивідуальність продукт соціального розвитку. Відомий російський вчений І.І. Мечников писав: Чим вище організована суспільна істота, тим більш виражена в ній індивідуальність (МечниковЙ.Й.Этюды оптимизма. М., 1909. -196). У завдання менеджера входить сприяння розвитку індивідуальностей, створення для цього належних умов.
Найважливішою умовою ефективного впливу учасників виробничого процесу І використання їхніх потенціальних можливостей є вивчення і врахування індивідуальних особливостей кожного окремого працівника і всього трудового колективу.
Обєктом детального вивчення насамперед має стати психологічна структура особистості, куди входять: спрямованість, індивідуально-психологічні особливості особистості, її темперамент, характер, уміння здійснювати саморегулювання, психічні процеси, рівень підготовки. Компонентом структури особистості є спрямованість містке поняття, що включає різні властивості особистості: її потреби й інтереси, ідейні і практичні установки. Для менеджера важливо знати, які саме з цих особливостей виявляються більшою мірою, бо це визначає психічну діяльність особистості, її схильність до певного виду занять.
Спрямованість особистості характеризується відношенням первинних (природних) і вторинних (суспільних за своїм походженням) потреб в її житті. З цим співвідношенням повязані зміст і характер тих цілей, на досягнення яких спрямована діяльність особистості, їх близькість чи віддаленість, їх суспільна значущість. Первинні потреби людини (їжа, одяг, житло та ін.) мають задовольнятися за будь-яких суспільних відносин людей, тому самі собою ще не характеризують її як особистість. Характерним для неї може бути спосіб задоволення цих потреб і їх місце в системі мотивів діяльності. Провідну ж роль у визначенні спрямованості особистості відіграють вторинні, зокрема духовні потреби, які зумовлюються суспільними умовами її життя. Такими є потреби в праці, в духовному спілкуванні з іншими людьми, пізнавальні, естетичні та ін.
Чим багатші й різноманітніші потреби особистості, тим більше у неї спонук до діяльності, тим різноманітніша її діяльність. Потреби людини, Їх зміст і різноманітність залежать від суспільних умов життя, від місця, яке людина займає в цьому житті, та ступеня її розвитку.
Спрямованість особистості характеризується також співвідношеннями в її житті матеріальних і духовних потреб. Це співвідношення виявляється у змісті і характері тих видів діяльності, якими зайнята людина, в тому, як вона використовує своє дозвілля, як часто відвідує театральні вистави, концерти, кіно тощо.
Забезпечення правильного співвідношення матеріальних і духовних потреб набуває особливої ваги у звязку із скороченням робочого дня і тижня в нашій країні (за умов оптимальної зайнятості населення), збільшенням часу на задоволення духовних потреб, на заняття наукою, мистецтвом, спортом.
З потребами тісно повязані звички людини. Природа Їх така ж сама, що й навичок. Вони виробляються завдяки багаторазовому повторенню певних способів дії. Внаслідок звикання до цих дій у певний час і за певних умов самі дії часто виконуються при цьому автоматично. Така схильність людини до певних способів дії і називається звичкою. Вона сприймається людиною як потреба, що спонукає її до певних дій. Цим звичка відрізняється від навички.
Звички людей різноманітні. Серед них виділяються звички гігієнічні (дотримуватися чистоти одягу, умиватись, чистити зуби тощо), трудові (акуратно виконувати завдання, класти інструменти, вироби на певне місце та ін.), естетичні (бути охайними, дбати про красу в побуті тощо), моральні (бути ввічливими з іншими, вітатись із знайомими при зустрічі, поступатися місцем в автобусі та ін.) звані вище звички належать до корисних. Ллє є й погані. Такими є, наприклад, неакуратність, неохайність в, звичка запізнюватись, зловживати розмовами під час не доводити розпочатої справи до кінця, засмічувані нову зайвими словами (значить, тощо, так би мовно-загалі та ін.), вживати грубі вирази тощо.
Корисні звички дуже потрібні людині. Вони полегшують знання професійних завдань, обовязків перед Іншими їй, роблять життя людини культурним і красивим. Інша і погані звички. Вони є постійним гальмом у діяльності людини, в реалізації нею свідомих планів.
Звідси важливість виховання корисних звичок І необхідність запобігати утворенню некорисних, шкідливих. Це ця цілком здійсненне. Адже всі звички виробляються впливом зовнішніх умов, внаслідок відповідної організації й діяльності кожної людини.
Спрямованість особистості виявляється також в її інтерес являє собою особливість людини, що полягає у спрямованості її уваги на певні обєкти, у прагненні ближче й їх, оволодіти ними.
Інтереси людини виникають під впливом суспільних умов для, у процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих цих потреб. Наприклад, потреба людини в спілкуванні з подібними до себе породжує в неї інтерес до людей. З другого боку інтерес до певних обєктів виникає під впливом вражень від п