Розумова вiдсталiсть
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
Розумова вiдсталiсть
Розумова вiдсталiсть, або олiгофренiя, являСФ собою групу рiзних по етiологiСЧ й патогенезу хворобливих станiв, основним проявом яких СФ iнтелектуальний дефект, що приводить до соцiальноСЧ дезадаптацiСЧ. Дiагностика олiгофренiСЧ, досить певна у важких випадках захворювання з рiзко вираженим iнтелектуальним дефектом, стаСФ значно менш чiткоСЧ при легких ступенях розумовоСЧ вiдсталостi, що граничать iз варiантами слабкого iнтелектуального розвитку в психiчно здорових людей.
Емпiричне пiзнання й науковi дослiдження дозволили побудувати двi моделi розумовоСЧ вiдсталостi: бiомедицинську й соцiокультурну. Прихильники бiомедицинськоСЧ моделi, розглядаючи розумову вiдсталiсть iз позицiй загальноСЧ медицини, затверджують, що для дiагнозу олiгофренiСЧ iстотним СФ встановлення серйозних змiн у головному мозку. Навпроти, прихильники соцiокультурноСЧ моделi наполягають на важливостi соцiальноСЧ функцiСЧ й здатностi хворого адаптуватися до норм, прийнятим у даному культурному середовищi. Для прихильникiв цього напрямку уявлення про вроджене походження мозкових змiн, що приводять до затримки психiчного розвитку, не СФ аксiомою; уважаСФться, що iнтелектуальний дефект може формуватися протягом перiоду соцiалiзацiСЧ дитини у звязку з умовами виховання. Щодо цього можна бачити чiткi аналогiСЧ з уявленнями про розлади особистостi, що допускають поряд з ядерними психопатiями iснування придбаних форм особистiсних аномалiй, якi можуть виникати на будь-якому етапi соцiалiзацiСЧ дитини й пiдлiтка. Патогенетична близькiсть обох захворювань пiдсилюСФться тим обставиною, що розлади особистостi в дiтей i пiдлiткiв часто сполучаються з вiдставанням розумового розвитку, у механiзмах якого вiдiграють роль як фактори соцiального середовища, так i дизонтогенез центральноСЧ нервовоСЧ системи.
В основу дiагностики розумовоСЧ вiдсталостi, на думку одного iз засновникiв дитячоСЧ психiатрiСЧ в нашiй краСЧнi, Грунi Юхимiвни СухаревоСЧ (1891-1981), повинен бути покладений клiнiко-психопатологiчний принцип. Вiдповiдно до цього принципу, критерiями дiагнозу олiгофренiСЧ СФ:
а) Дифузiйний (тотальний) характер слабоумства, при якому страждають не окремi здатностi й навички, а особистiсть у цiлому. Цей клiнiчний пiдхiд вiдрiзняСФться вiд принципiв функцiональноСЧ психологiСЧ, для якоСЧ дiагноз розумовоСЧ вiдсталостi цiлком зводиться до недостатностi iнтелектуальних процесiв, установленоСЧ за допомогою методiв психометрiСЧ. РЖз клiнiко-психопатологiчних позицiй вимiр iнтелекту за допомогою тестування даСФ лише часткову (хоча й iстотну) картину змiн психiчноСЧ дiяльностi. Визначення рiвня психiчного функцiонування повинне ТСрунтуватися на всiй доступнiй iнформацiСЧ. Потрiбно враховувати, що виявляють при психопатологiчному обстеженнi здатнiсть до утворення абстрактних понять, умiння видiлити головне й другорядне в одержуванiй iнформацiСЧ, розвиток мови й здатнiсть користуватися нею в умовах природного спiлкування, рiвень активноСЧ уваги, характер поведiнкових й емоцiйних реакцiй. РЖз клiнiчноСЧ точки зору олiгофренiя - це не стiльки розумове недорозвинення, скiльки складний психопатологiчний синдром, що включаСФ симптоми розумовоСЧ вiдсталостi.
б) НепроградiСФнтний (стабiльний) характер iнтелектуальноСЧ недостатностi, що, виявившись у дитинствi, надалi не прогресуСФ. Розумовий дефект не може повнiстю загальмувати розвиток дитини, хоча темп цього розвитку вповiльнений. У результатi до пiдлiткового або юнацького вiку досягаСФться рiвень розвитку, порiвнянний з тим, що маСФ мiiе в психiчно здорових дiтей дошкiльного або молодшого шкiльного вiку. Це не означаСФ, що шiстнадцятирiчний олiгофрен те ж саме, що десятилiтня дитина з нормальним психiчним розвитком, але лише пiдкреслюСФ, що iнтелектуальний дефект залишаСФться протягом усього перiоду розвитку стабiльним, а паралельно йде лише процес повiльного нагромадження знань i навичок, що сприяють соцiальноСЧ адаптацiСЧ субСФкта. Це нагромадження знань i навичок може бути досить значним, завдяки чому тести показують iнодi збiльшення IQ; це не виключаСФ факту iснування стiйкого розумового дефекту, що проявляСФ себе при клiнiко-психопатологiчному дослiдженнi.
По виразностi розумовоСЧ вiдсталостi розрiзняють трохи СЧСЧ ступенiв. Найбiльш важкоСЧ СФ глибока розумова вiдсталiсть, або iдiотiя. При нiй мова й мислення у хворого повнiстю нерозвиненi. Хворi не володiють навiть елементарними навичками самообслуговування, поСЧдають неСЧстiвнi предмети, СЧх не вдаСФться привчити до елементарноСЧ охайностi. Рухи СЧх мало координованi, емоцiСЧ виражаються нечленороздiльними лементами й хаотичним порушенням. Прогрес в iнтелектуальному розвитку неможливий, хворi потребують постiйноСЧ допомоги й наглядi.
Помiрна розумова вiдсталiсть або iмбецильнiсть - середня по глибинi ступiнь олiгофренiСЧ. Хворi можуть вимовляти короткi, простi фрази, розумiють нескладну за змiстом мова. Але запас знань у них дуже обмежений i нагромадження його йде вкрай повiльно, вiдстаСФ розвиток навичок самообслуговування й моторики. Хворi можуть навчитися виконувати простi трудовi операцiСЧ: мити посуд, пiдмiтати пiдлогу й т.п. Але участь СЧх у суспiльнiй працi обмежена, зводиться до виконання найпростiшоСЧ фiзичноСЧ роботи при постiйному контролi й спонуцi, тому що почуття боргу й вiдповiдальностi в них нерозвинене. Зовсiм незалежне проживання досягаСФться рiдко. Багате емоцiйне життя: хворi випробовують прихильнiсть до близьких, у них розвинене поч