Розумiння глобальних подiй свiту у модернiй i постмодернiй перспективi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
З другоСЧ половини ХХ столiття в суспiльствi i культурi почали вiдбуватися змiни, якi сьогоднi прийнято характеризувати як постмодернiстськi.
Найбiльш вiдомим теоретиком, що дав ТСрунтовне розумiння цих змiн, СФ нiмецький соцiальний фiлософ Ю. Габермас. Вiн, зокрема зазначаСФ, що, окрiм тотального тАЬонауковуваннятАЭ свiту, ускладнення технологiчних, економiчних i соцiальних систем призводить до незрозумiлостi i некерованостi СЧх з боку самих творцiв, i, таким чином, до новоСЧ тАЬнепрозоростi". Ця тАЬнепрозорiсть" виражаСФться також i у тому, що у суспiльствi зявляСФться особливий когнiтивний стиль новоСЧ повсякденностi: в одному i тому ж культурному чи соцiальному полi iснуСФ декiлька iстин, якi СФ iстинами стосовно конкретноСЧ ситуацiСЧ чи конкретних умов спiлкування [6].
Л.Г. РЖонiн, основний науковий доробок якого полягаСФ у окресленнi культурноСЧ перспективи людства у XXI столiттi з позицiй соцiологiСЧ, обТСрунтовуСФ переорiСФнтацiю смислу людськоСЧ дiяльностi: вiн тепер полягаСФ не у перетвореннi фiзичного свiту, а у перетвореннi стану знання, тобто починаСФ переважати вiртуальна дiяльнiсть через символи i знаки, яка лиш потенцiйно передбачаСФ змiни у матерiальному свiтi (Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. - М., 2000. - С.403-404).
Теоретики постмодернiзму звернули також увагу i на перебудову механiзмiв полiтики, принципiв i технологiй органiзацiСЧ дiалогу як на рiвнi держави i суспiльства, так i на рiвнi дiалогу i зiткнення культур. Вони пропонують полiтичнi моделi майбутнього у виглядi позитивних чи негативних iенарiСЧв подальшого розвитку суспiльства, людства в цiлому, у котрих велика полiтика зосереджуСФться на випрацюванi локальних полiтичних стратегiй, а перед цим дають детальний аналiз сучасного суспiльного розвитку, зокрема, глобальних подiй, що викликають до життя або посилюють розвиток радикальних засобiв впровадження новоСЧ суспiльноСЧ iдеСЧ, наприклад, подiй 11 вересня 2001 року, якi вивищили боротьбу з тероризмом на рiвень свiтового глобального завдання.
Мета нашоСЧ статтi полягаСФ у спiвставленнi класичноСЧ модерноСЧ i постмодернiстськоСЧ парадигм розумiння сучасного процесу зiткнення культур i цивiлiзацiй i тих знакових подiй, якi цей процес маркують. Пошук конструктивних точок розумiння РЖншого може, в майбутньому, призвести до створення новоСЧ методологiСЧ дослiдження iдентичностi людини i суспiльства, а також принципiв спiвiснування цивiлiзацiй у XXI столiттi. Отже, спробуСФмо видiлити деякi аспекти теоретичних розробок суспiльствознавцiв модерного i постмодерного напрямiв.
Сьогоднi усе бiльш очевидною СФ недостатнiсть аргументiв модернiстiв, що спираються на класичне розумiння, що не заперечуСФ СЧхньоСЧ переконливостi. Скажiмо, зберiгаСФ пояснювальну актуальнiсть афоризм тАЮшукай того, кому вигiднотАЭ. Кому було вигiдно бомбардування Всесвiтнього торгового центру i Пентагона? Звичайно, Бушу i свiтовому капiталу - вiдповiдають дослiдники i ЗМРЖ рiзних краСЧн. А чи не вони самi i затiяли це все? Американець Уайнберг недвозначно натякаСФ: тАЮУсiм стало зрозумiло, що коли з економiкою негаразд, очiкуй на вiйськовi iнвестицiСЧ".
Як зауважуСФ Н. Хомський, ефективним механiзмом "розiгрiву" конюнктури для тих секторiв економiки розвинутих краСЧн, де участь держави СФ переважаючою, - таких, як капiтал-iнтенсивнi виробництва вiйськово-промислового комплексу, субсидований агробiзнес тощо стають локальнi вiйни на периферiСЧ, у тАЮдругомутАЭ i тАЮтретьому" свiтi. Участь у них може варiюватися вiд постачань зброСЧ протиборчим сторонам, безмитних тАЮблагодiйнихтАЭ постачань продовольства i вiдбудовних робiт до органiзацiСЧ повномасштабноСЧ тАЮгуманiтарноСЧ iнтервенцiСЧ", незважаючи на очевиднi в даному випадку моральнi i матерiальнi втрати. Приклад такого тАЮрозiгрiвутАЭ через локальну вiйну демонструСФться в роботi Н. Хомського тАЮНовий вiйськовий гуманiзмтАЭ на матерiалi воСФнноСЧ операцiСЧ НАТО проти ЮгославiСЧ: вiйна в Косово пiдвищила продуктивнiсть працi у вiйськовiй галузi всiх краСЧн-учасникiв агресiСЧ, а по закiнченнi цiСФСЧ операцiСЧ провiднi будiвельнi компанiСЧ США (Brown & Root, Halliburton, Bechtel) тАЮдали зрозумiти, що сповненi жагучого бажання вiдбудовувати мости i дороги", тАЮстертi в порошок" СЧхнiми партнерами зi сфери високих технологiй, а захiднi енергетичнi компанiСЧ розраховують на тАЮвiдновлення розподiльчих мереж", оскiльки участь у тАЮвiдновленнi КосоватАЭ, тАЮза самими приблизними пiдрахунками, може принести таким компанiям у найближчi три роки вiд 2 до 3,5 мiльярдiв доларiв" [4, с.246].
Не менш переконливою виглядаСФ логiка пояснення терору як реакцiСЧ незахiдного, насамперед iсламського, свiту на американський економiчний, правовий, цiннiсний гегемонiзм. Навiть якщо його носiСЧ СФ прихильниками найвищих лiберальних цiнностей аж до перетворення лiбералiзму на його протилежнiсть - фундаменталiзм, то необхiдно залишатися демократами будь-коли, тАЮдо самого кiнця... - кiнця самоСЧ демократiСЧтАЭ [5, с. 205].
Сучасний фундаменталiзм радикальний, на якому б правовому ТСрунтi вiн не виник: iсламському, соцiалiстичному, лiберальному, - усi вони форма апологiСЧ загибелi. Загибель як спосiб останнього засобу порятунку. Адже i бiльшовизм у роки ПершоСЧ свiтовоСЧ вiйни мав форму пораженства: тАЮНехай краще Росiя буде розгромлена, нiж залишитися СЧй царською i вiдсталоютАЭ. Тобто, це гранична форма радикалiзму, коли нiякi закони не спрацьовують. ЗалишаСФться абстрактний девiз права: тАЮне можу поступитися принципамитАЭ, тАЮпослiдовнiсть вище за все", к