Розслідування злочинів минулих років
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?льш типовим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторний допит.
Повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:
- при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинному розслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);
- якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання;
- у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень;
- якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні протиріччя, що маються з іншими доказами по справі;
- коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показання раніше допитаних осіб;
- у разі повернення справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.
Своєчасне проведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскільки відтворений матеріал краще закріплюється в памяті, забуття відбувається набагато повільніше[31,с.58].
При допиті нововиявлених свідків можна більш обєктивно і швидко перевірити показання осіб, які неодноразово змінювали свої показання.
Допит по справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати, тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко повязані з новим місцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідків тощо).
У залежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості, допит може бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, з повідомленням повісткою або листом про причину виклику.
Важливо правильно визначити момент допиту. Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин краще після того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомі йому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). В необхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладне проведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання яких розходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.
Затримана особа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишились нерозкритими. Тому, плануючи допит, не потрібно предявляти відразу всі докази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягом тривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, що проти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієї звичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як він переконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отримати правдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особи найбільш доведена. Лише отримавши обєктивні правдиві показання по цьому епізоду, доцільно перейти до предявлення доказів за іншими фактами злочинної діяльності допитуємого.
Позиція допитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів або вже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизно визначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізу архівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходів тощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати й аналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатах вирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.
Не виключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань або навмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановити мотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичним обставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували при первинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що не повідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.
Типовими мотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, які стосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:
- особиста зацікавленість свідка (користь, родинні звязки, дружні або, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);
- переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різних причин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо, безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);
- небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великих витрат часу, нервів тощо);
- боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів, близьких тощо;
- небажання змінювати раніше дані показання через побоювання відповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличуть суперечності у випадку повторного допиту;
- боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину та відповідальності в разі встановлення істини;
- прагнення приховати звязок події, яка розслідується з інтимною стороною життя допитуємого.
Іноді помилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльності допитуваного [8, c.66].
Потерпілі, крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишиться невикритим, непокараним або покарання буде мяким, можут