Розрахунки в системі “клієнт-банк” та шляхи їх удосконалення
Информация - Банковское дело
Другие материалы по предмету Банковское дело
гальній структурі доходів від розрахункових операцій ледь досягають 6%. Нами було встановлено основні причини таких відмінностей структури прихильність до системи, в першу чергу, великих підприємств, з великою кількістю платіжних документів та сумами платежів; та неспівставність ознак групування доходів від системи “клієнт-банк” та ознак групування клієнтів, що використовують систему чи кількості або сум платежів через систему тощо.
РОЗДІЛ 3
ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ РОЗРАХУНКІВ В СИСТЕМІ “КЛІЄНТ-БАНК”
3.1. Вдосконалення організаційної системи електронних розрахунків.
Для створення законодавчої основи для широкого застосування електронних засобів звязку, необхідно насамперед уточнити юридичний статус так званого електронного документа. Сьогодні в українському законодавстві дуже обмежено визначено поняття "документ", тим більше електронний документ. Для законодавчого визначення “електронного документа” потрібно створити правову конструкцію, яка б могла виконувати всі основні функції звичайного паперового документа.
Документ сам по собі не існує. Він вбудований у досить складну правову систему, в якій є важливим, але далеко не єдиним компонентом. До інших складових відносять встановлені процедури експертизи істинності, процесуальні правила використання документа як доказу в суді, систему реєстрації та багато іншого. І відмінність власне документа від будь-якого тексту полягає саме в його приналежності до зазначеної правової системи. Електронний документ як такий теж не існує. Тому законодавчому визначенню підлягає не тільки електронний документ, а й правова система, частиною якої він є. Інакше кажучи, необхідно створити процедури експертизи електронних документів, які були б настільки ж переконливими для суду, наскільки переконливими є звичні методи аналізу паперових документів. Потому слід законодавче їх підтримати і, нарешті, запровадити такі експертизи в регулярну судову практику.
Важливо розрізняти поняття власне документа і поняття його змісту, тобто вміщеної в ньому інформації. Інакше кажучи, документ можна розглядати як:
сполучення інформації, що міститься в тексті документа (зміст прав) і його реквізитів (включаючи підпис, печатку тощо);
матеріальний обєкт носій цієї інформації. Причому будь-який матеріальний обєкт самим фактом свого існування є носієм додаткових відомостей, що не мають безпосереднього відношення до змісту документа. За приклад може слугувати інформація про якість, склад і сорт паперу, на якому складено документ, про принтер або друкарську машинку, на яких його віддруковано тощо. Ці дані, отримані за допомогою експертизи, можуть послужити підставою для визнання або невизнання істинності документа.
Інформацію, що міститься в документі, теж можна розділити на дві частини:
1) зміст документа (назвемо її змістовою інформацією);
2) допоміжна частина (дає змогу встановити його автентичність. До неї відносять реквізити вихідний номер, підписи, печатки тощо).
Роль експертизи полягає в розширенні обсягу допоміжної інформації за рахунок даних про носія. Зазначимо, що підпис, печатку і, особливо, використання спеціальних бланків та сортів паперу (наприклад, із водяними знаками) можна розглядати як спеціально внесені до носія ознаки, що збільшують обсяг інформації про нього.
Щоб використати функціонально-еквівалентний підхід, необхідно зясувати, які функції виконує документ, а саме:
містить певну (змістову) інформацію;
зазначає особу, що його підписала;
оприлюднює умови складення документа;
є доказом при судовому розгляді;
виконує функцію оригіналу, забезпечувану його унікальністю.
Щоб сформулювати правові норми, які регулюють використання електронних документів, потрібно визначити, чим вони відрізняються від паперових.
Насамперед електронний документ позбавлений жорсткої привязки до носія. Тому для нього поняття "оригінал" і "копія" не мають сенсу, бо в принципі не розрізняються. Відрив від носія означає, що його не можна використати для встановлення істинності документа. Залишаються дві можливості:
простежити шлях файла, а це вдається тільки в закритій системі (тобто системі з жорстким протоколом звязку і третьою особою, котра відповідає за доставку і доступність повідомлень);
допоміжна інформація, що підтверджує автентичність змісту документа, повинна мати ту ж форму, що й змістова. Разом вони і складають документ, на відміну від простого тексту у файлі. Допоміжна інформація також не повинна бути привязана до носія, тобто теж становить собою файл.
На наш погляд, зміст поняття найточніше відображає таке формулювання: файл визнається електронним документом, якщо існує загальновідома процедура перевірки його істинності, що визнається особою, яка підписала документ, і судом.
Електронний підпис це алгоритм, що дає змогу супроводити будь-який файл унікальною додатковою інформацією, про яку йшлося вище. При цьому з електронним підписом повязують алгоритм підпису й алгоритм перевірки.
Алгоритм підпису дає змогу сформувати допоміжний файл за змістом.
Алгоритм перевірки дозволяє перевірити, чи відповідає допоміжний файл змісту.
Відсутність носія породжує специфічну для електронного документа проблему забезпечення належного функціонування алгоритмів підпису та перевірки й експертизи. Труднощі полягають у тому, що, на відміну в?/p>