Різні аспекти роботи психотерапевта
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Різні аспекти роботи психотерапевта
Багато психіатрів уважають, що літній вік унеможливлює застосування психотерапії. Ця позиція може бути правильної з погляду авторів певного психотерапевтичного методу, особливо якщо він занадто складний або ставить занадто амбіційні цілі, наприклад, зміна структури особистості; у цьому випадку такий метод лікування, зрозуміло, не придатний для старих людей, тому що вони не можуть змінитися. Але, з погляду хворого, така позиція невірна, навіть нелюдська, оскільки, як би те там не була, саме стара людина потребує психологічної підтримки. Найбільше просто психотерапію можна визначити як лікування за допомогою психічного впливу й, отже, вона може застосовуватися й у лікуванні людей похилого віку.
Першою й основною умовою всякої психотерапії є бажання зблизитися й пізнати хворого. Уже в ході психотерапії це зближення здобуває характер своєрідного емоційного звязку (обумовленої професійною мовою як трансфер перенос відносно почуттів хворого до лікаря, і контртрансфер зворотний перенос відносно почуттів лікаря до хворого); пізнання хворого в ході послідовних зустрічей з ним стає усе більше багатим; відкриваються нові обрії, і він зявляється в новому світлі, що збагачує медичні знання про людську природу, а для хворого є одним з важливих терапевтичних факторів.
Спочатку, однак, повинне бути бажання зближення зі старою людиною. І тут треба бути щирим у відношенні самого себе; не завжди це бажання існує; зовнішня доброзичливість маскує думки типу: він уже своє прожив, мій час і зусилля придалися б комусь молодому. Подібні думки, хоча б і дуже глибоко приховувані, негайно перекреслюють корисний ефект психотерапії.
Психічний вплив вимагає щирості; якщо ми кому-небудь дійсно повинні допомогти, ми повинні цього дійсно хотіти. В інших видах лікування ця перша інтенція не грає істотної ролі, тому що при них важливіше всього сама дія, мануальне або фармакологічне, у той час як у психотерапії все подальше лікування залежить від цього основного тла почуттєвого відношення до хворого. Коли воно негативне, всі слова, жести, вираження особи стають фальшивими; хворого важко обдурити, і він почуває фальшиву маску лікаря.
У розмовах із хворим виявляються його основні життєві проблеми. У кожної людини вони різні, але, крім індивідуальних розходжень, існує їхня певна своєрідність, повязане з віком. Одні проблеми в дитинства, інші в молодому віці й зовсім інші у старому віці. Наступні проблеми можна вважати осьовими в старості: самітність, вік, життєвий баланс, тіло, смерть.
Модель життя в нашій цивілізації, по якому ефективність (efficiency) є вищою мірою цінності людини, не сприяє старим людям. Природно, з віком зменшується загальна ефективність організму, а з нею продуктивність праці й плодотворність зусиль. Сьогодні можна бачити багато старих людей, які щосили намагаються рівнятися молодим енергією, ефективністю роботи й навіть зовнішнім виглядом. Вони прекрасно бачать, що коли втратять свою ефективність, то стануть непотрібними. А непотрібні повинні відійти, вони приречені на самітність.
У старих людей досить часто спостерігається гіперкомпенсаторна надмірна активність. Така клопітлива, вічно стурбована стара людина захищається безперестанною активністю перед почуттям порожнечі, непотрібності й самітності. У старості вже не поспівають за швидкими змінами в навколишньому світі. Він стає усе більше незрозумілим, чужим і холодним. Все частіше спливають образи з минулих часів, коли був молодим і коли світ притягав, а не відштовхував.
Реальний світ відступає перед миром спогадів. Якщо лікар знайде хвилину часу, щоб послухати спогаду свого старого пацієнта, він може довідатися багато цікавих речей, а у хворого зменшить почуття самітності. Хтось готовий увійти в мир його переживань; він уже більше не зовсім один у цьому світі. Слухаючий звязує мир минулий з миром сьогоденням. Мир справжній, дійсний, стає менш чужим і холодним, тому що в ньому є людина, що розуміє минулий мир старої людини. Стара людина не почуває себе вже таким непотрібним, тому що зацікавленість слухаючі вказує на те, що його життєвий досвід може комусь придатися.
Було б, мабуть, трюїзмом затверджувати, що календарний вік не відповідає віку субєктивному, і що людині стільки років, на скільки він себе почуває. Завжди зустрічалися й зустрічаються молоді дідки і моложаві, темпераментні старі. Субєктивний вік залежить від багатьох факторів, насамперед, від життєвої динаміки. У нормі її прояву викликають те, що іноді ми почуваємо себе радісної, сповненої енергії й спраги життя, словом молодими, а іноді сумними, пригнобленими, що не бачать перед собою майбутнього, тобто старими. Коливання обумовлені відхиленнями від основного рівня життєвої динаміки, що в одних буває вище, в інших нижче, що в значній мірі детермінує їхнє субєктивне почуття віку. Проблемою, що вимагає дослідження, є визначення корекції календарного віку з віком біологічним і субєктивним. Абстрагуючись від згаданих періодів депресії (зниженої життєвої динаміки), можна затверджувати, що більшість людей почуває себе значно молодше щодо свого календарного віку.
Субєктивний вік є важливим компонентом автопортрета людини (self-concept). Образ самого себе формується остаточно в старшому юнацькому віці. Зрозуміло, пізніше він змінюється залежно від коливань настрою й різних життєвих обставин (поразок, успіхів і т.п.), але основа його залишаєт