Різні аспекти роботи психотерапевта
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
певненим у собі, зменшується дистанція у відношенні до важливого персоні, легшає спілкування, мовчазна компанія пожвавлюється, люди стають більше симпатичними й більше цікавими, зростає почуття соціального звязку Це стиль випивок, загальний, мабуть, для всіх культурних кіл; загалом, тут досить невеликих доз алкоголю.
Легко, однак, перейти від цього стилю до наступного діонисийському, також розповсюдженого в багатьох культурних колах. Тут пють уже багато, тому що мова йде про досягнення стану, у якому можна було б відірватися від повсякденної дійсності. По Ніцше, аполлонийська установка цінує ясність, прозорість, витриманість, урівноваженість, замкнутість, досконалість, гармонію. Діонисийський же стиль цінує насамперед повноту й плодотворність життя, її порив, що зносить всі границі, заперечує всі закони, розбиває будь-які гармонії, для якого динаміка важливіше досконалості.
Два описаних Ницше стилі відповідають тому, що Минковський позначає як ясний простір і темний простір і що можна звязати з основним біологічним ритмом дня й ночі. День царство розуму й реальності, ніч влада темних сил, диких страстей, екстазу, осяяння й панічного страху. Людина не може жити тільки вдень, йому необхідна також і ніч. Звідси його потяг до психозу, до іншим баченням миру, до відриву від реальності. Алкоголь і наркотики полегшують задоволення цього потяга. Алкоголізм такого типу зустрічається досить часто в художників або в людей з художніми амбіціями, а також у людей, стомлених життям. Те ж джерело можна відшукати й у популярному серед молоді Заходу вживанні ЛСД. У нас, у більше бідній країні, ЛСД заміняється, наприклад, клеєм. Назва клей походить від того, що звичайно молоді люди використовують його спільно, тому що на їхню думку, тільки в цьому випадку випробовуються надзвичайні переживання.
Героїчний тип випивок також вимагає більших кількостей алкоголю. Лише тоді досягається почуття своєї сили й готовності до великих справ, які звичайно в наших умовах кінчаються хуліганськими витівками. У таких випадках алкоголь вивільняє існуючу в кожній людині й героїчній пропорції, що є в повсякденному житті. Вона становить одну із прекрасних рис молодості, що з незапамятних часів вожді експлуатували заради своїх, не завжди шляхетних намірів.
Важко визначити, у якому ступені в кожній людині присутні само деструктивні тенденції. У всякому разі самогубство можна вважати специфічно людським проявом. Небагато найдеться людей, які ніколи у своєму житті не хотіли покінчити із собою.
Тип випивок заради того, щоб залити горі явище гарне відоме. Потрібно напитися пяним, щоб забути про те, що болить, щоб покінчити хоча б на короткий час із собою й своїм стражданням. Агресія стосовно оточення зєднується із самоагресією. Типи випивок героїчні і самогубні переплітаються між собою. Згодом відбувається алкогольна деградація й разом з нею соціальна смерть.
Чи існує національний характер? На це питання не існує однозначної відповіді. З біологічної точки зору існування національного характеру можливо. Умови середовища (серед яких чималу роль грають умови культурного характеру) складаються таким чином, що певні риси характеру корисні, а інші не корисні. Люди, що володіють корисними рисами характеру, мають більше шансів вижити й залишити потомство, ніж ті, які цих рис не виявляють. Набір генетичних рис даної популяції (так званої gene pool) повинен, отже, від покоління до покоління змінюватися в напрямку кількісної переваги чорт, корисних для даного суспільства. Таким чином, він буде відрізнятися від набору генетичних рис популяцій, що живуть в інших умовах.
Крім уроджених рис, у формуванні гіпотетичного національного характеру грали б роль придбані риси, обумовлені так званим соціальним спадкуванням і, отже, що домінують у даному суспільстві моделями поводження.
Використовуючи одну із психіатричних типологій, можна було б глобально визначити суспільство як характеризується перевагою рис істеричних і психастенічних. Істеричні риси Бжезицький назвав їх скиртотимними, від грецького skirtao танцюю, щоб підкреслити своєрідні нюанси, що відрізняють їх від класичного істеричного типу. Ці риси прагнення імпонувати оточенню, зробити ефект без почуття обовязковості, безмежна фантазія, почуття бурхливі, але поверхневі, легко й швидко перехідні від однієї крайності до іншої. Навпроти, психастенічні риси найкраще виражає фігура селянина. Це людина тиха, покладлива, що уникає суперечок, низької думки про себе, вона охоче провалилася б під землю, щоб нікому не заважати.
Деякою мірою ці два типи особистості взаємно доповнюються так, що суспільство, що складається з таких людей, може існувати; одні засідають, інші працюють. Зник дворянин і зник селянин, але певні форми поводження збереглися; як і раніше зустрічається фанфаронство й селянська ретельність. Обоє описаних на перший погляд протилежних типу звязує одна загальна риса. І для одних і для інших головним питанням життя є питання: що інші про мене подумають? Істерик прагне завоювати схвалення оточення блиском, фанфаронством, блискучістю, а психастенік тихою обовязковістю.
Подібні форми поводження свідчать про самозамилування автопортретом, образом я (self-concept). Користуючись модним нині в психології й психіатрії визначенням, можна було б сказати, що в цьому виражається певна психічна незрілість. Тому що однієї з рис п