Різні аспекти роботи психотерапевта
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ади задоволення своїх героїчних схильностей і, загалом, також з більшою легкістю, ніж старі, роблять спроби покінчити із собою в періоди зламування. Число суїцидних спроб звичайно зменшується в ті періоди, коли смерть близька (наприклад, під час воєн або стихійних лих). Серед старих людей трапляються самогубства, але їхньою причиною звичайно є почуття самітності, непотрібності, негативного життєвого балансу. Подібно тому, як багато хворих раком не допускають до своєї свідомості думки, що страждають невиліковною хворобою, так і старі люди відганяють від себе думка, що їхнє недалеке майбутнє замикається смертю. Клопочуть про повсякденні справи, переживають із приводу того, що буде через трохи або десяток-іншого років, всупереч тому, що в них існує лише незначна ймовірність дожити до того часу, живуть вигаданими страхами, що ним загрожує нестаток, бережуть непотрібні речі на чорний день, що може наступити й т.п. Всі ці дрібні турботи й занепокоєння, часто маревного характеру, охороняють їх перед перспективою смерті.
Хоча іноді вони здаються смішними, не слід зневажати ними; для хворого вони важливі, і навколо них обертаються його думки й почуття. Коли лікар терпляче вислухує його скарги, хворий почуває полегшення, що зміг комусь поскаржитися, що його прикрості приймають всерйоз, що з його планами й проектами ще вважаються. Чорна стіна смерті, перед якою коштує стара людина й від якої він захищається нерідко безглуздою й смішною клопітливістю, дрібними турботами й прикростями, віддаляється, коли все це кимсь всерйоз приймається й, виходить, включається в коло соціальної дійсності. Тому що те, що нереально, завжди має більші розміри й викликає більші психічні пертурбації, порівняно з тим, що очікується в реальності. Необхідно завжди ставитися з повагою до дрібних турбот старої людини, тому що вони часто становлять єдиний зміст його життя й при цьому житті втримують. Іноді втрата улюбленого собачки прискорює смерть її хазяїна.
Іноді під впливом розмови зі старою людиною також і лікар учиться інакше дивитися на свої амбіції, турботи й плани. Імовірно, різниця між його важливими справами й малозначними турботами старої людини не так велика, як це представляється.
Час, присвячений старим людям, ніколи не буває для лікаря витраченим в пустую; нечасто йому вдається скористатися іншими можливостями як з метою поглиблення своїх знань, так і підвищення життєвої мудрості так, як у випадку контакту із хворим. А для старої людини лікар часто буває єдиним, хто хоче його зрозуміти й справді доброзичливий до нього; завдяки йому нерідко вертається вже втрачене бажання жити. Обовязком лікаря є захищати життя, хоча б обєктивно можливостей для життя залишалося зовсім небагато.
Психіатр, маючи справу з алкоголіком, якому він хоче допомогти, насамперед задається питанням, чому він пє. Від уміння знайти відповідь на це питання значною мірою залежать результати лікування. Тому що, знаючи причину, можна знизити емоційна напруга, з нею звязане, і тим самим зменшити прагнення до алкоголю у хворого.
Знаходження відповіді, однак, справа непросте, про що свідчить хоча б те, що при лікуванні алкоголізму домінує негативне підкріплення, тобто вживання алкоголю звязується в терапії з неприємними наслідками (наприклад, введенням певних препаратів), щоб тим самим викликати відраза до алкоголю. Значно кращі результати дало б позитивне підкріплення, тобто створення таких ситуацій, у яких з алкоголю було б для хворого повязане із задоволенням. Подібні ситуації виникають іноді без участі лікаря; наприклад, алкоголік перестає пити під час екскурсії або після покупки автомобіля, або знайшовши собі яке-небудь захоплююче заняття й т.п. У таких випадках екскурсія, автомобіль, хобі й т.п. зменшується dolor existential біль існування, що лежить в основі алкоголізму.
Цю біль існування, що, імовірно, є специфічно людською рисою, людина завжди прагнула якимсь способом зменшити; і одним з найстарших і найпростіших способів цього був і залишається алкоголь. Борг психіатра знайти у свого пацієнта своєрідність цієї екзистенціального болю, щоб мати можливість хоча б небагато її зменшити. Етіологія тут багатофакторна, і як завжди в психіатрії необхідно рухатися в трьох площинах одночасно: біологічної, психологічної й соціологічної. Непросто встановити ієрархію важливості різних факторів; безперечно, серед них чималу роль грають фактори соціального характеру.
Люди пють по-різному. Інакше пють, відзначаючи якісь свята, для того, щоб викликати приємний настрій у суспільстві, інакше з горя й т.д. Можна виділити кілька стилів випивки: неврастенічний, контактивний, діонисийський, героїчний і самогубний.
Неврастенічний стиль полягає в тому, що пють невеликими дозами, але часто, у стані стомлення й подразнення, стало бути, при головних симптомах неврастенічного синдрому. Досить однієї-двох чарок, щоб поправити самопочуття й уже в кращому настрої продовжувати повсякденне життя. Зрозуміло, що лікує дія алкоголю мниме, тому що постійне його вживання підсилює симптоми неврастенічного синдрому. Під впливом алкоголю людина всі частіше стає стомленим і роздратованим, що, у свою чергу, змушує до подальшого, усе більше частому вживанню алкоголю; типовий приклад порочного кола.
Контактивний стиль спостерігається в тих, для кого важливіше всього досягнення кращого контакту з іншими людьми. Уже після невеликої дози алкоголю людина несміливий стає більше в