Реформы Ликурга
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
в III ст. до н. е. бiльше половини багатств С:парти.
РДднiсть спартанцiв забезпечувалась спiльними трапезами (сис-сiтiями), пiд час яких простi громадяни i. царi СЧли за спiльним столом i займалися груповими атлетичними вправами. Кожний вносив щомiсячно натуральний внесок в общину. Той, хто не мiг цього зробити, вважався таким, що опустився, i позбавлявся полiтичних прав. Будь-яка розкiш засуджувалася. Свiй дiм спартанець мiг будувати лише за допомогою сокири, пилки i молотка.
Таким чином, повноправним громадянином Спарти вважався той, хто мав надiл землi з прикрiпленими до неСЧ iлотами, постiйно брав участь в сиссiтiях i в роботi народних зборiв. Вiн повинен був знати напамять найважливiшi закони (ретри) i бездоганно виконувати СЧх. Боягузство в бою, невнесення коштiв на спiльнi трапези, непослушнiсть посадовим особам призводили, як правило, до позбавлення громадянського стану.
Регламентувалося не лише громадське, а й особисте життя. Вiйськова справа була основним заняттям громадян, СЧм заборонялося займатися ремеслом й торгiвлею, оскiльки це ганьбило СЧх, бо вважалося справою перiекiв. Ввезення до Спарти чужоземних виробiв було заборонено. Золота i срiбна монети були вилученi, замiсть них в обiгу перебувала монета у виглядi залiзних прутiв оболiв. Було запроваджено заборону на предмети розкошi. Серед громадян панувала груба зрiвнялiвка i суворий взаСФмний контроль. Контакти iз зовнiшнiм свiтом практично виключалися.
Полiс надавав матерiальну пiдтримку малозабезпеченим громадянам, аби вони могли брати участь в громадських справах.
Громадська думка багатство громадян засуджувала. Виняток робився в тих випадках, коли заможний спартанець утримував за свiй кошт верхогонних коней i брав участь у кiнних змаганнях.
Лише згуртування цивiльноСЧ общини в СФдиний вiйськовий колектив забезпечувало спартанцям панування над переважаючою СЧх масою, уярмленого i залежного населення. Надавши iлотам господарську самостiйнiсть, спартанцi безжально клали край будь-яким СЧхнiм спробам до визволення. В перiод вiйськових дiй iлоти залучалися як допомiжна сила, але при цьому СЧм давали найпри-мiтивнiшу зброю, через що вони несли невиправдано великi втрати пiд час сутичок з добре озброСФним противником. У 426 р. до н. е. в критичний для спартанцiв момент ПелопоннеськоСЧ вiйни полководець Брасид набрав з iлотiв двотисячний загiн i завдав поразки афiнському вiйську.
РЖлоти не раз повставали проти своСЧх гнобителiв. У 465 р. до н. е. Спарта змушена була просити сусiдiв, у тому числi афiнський уряд, надiслати вiйська для придушення повстання iлотiв. Пiд час ПелопоннеськоСЧ вiйни велика маса мессенських iлотiв приСФдналася до афiнян. Однак пiсля укладання НiкеСФвого миру в 421 р. до н. е. афiнський уряд кинув СЧх на призволяще, фактично вiддавши на розправу спартанцям.
Правовий статус перiекiв у Спартi багато в чому був схожим на той, що мали афiнськi метеки. Полiтичними правами вони не користувалися, займалися торгiвлею, ремеслом. Регулярнi побиття i вбивства, так званi криптiСЧ, яким пiддавалися iлоти, на перiекiв не поширювалися. Високо цiнувалися ремiсники, оскiльки армiя потребувала зброю, обладунки. Вони користувалися деякими пiльгами. Цим можна пояснити втечу в 411 р. до н. е. iз Аттики в Спарту вiдразу понад 20 тис. рабiв, переважно ремiсникiв. У V ст. до н. е. Спарта мала найчисельнiше в Елладi вiйсько, досвiдчених полководцiв, прекрасно пiдготовлених гоплiтiв.
За працею i поведiнкою перiекiв постiйно спостерiгали спартанськi начальникигармости (начальники селищ). Пiд час вiйни перiеки несли службу як легкоозброСФнi воСЧни. Тi, хто вiдзначився в бою, заохочувалися. Наприклад, iлоти, зарахованi в гоп-лiти i якi вiдзначилися в бою, отримували свободу, СЧх називали неодамодами. За наявностi вiльноСЧ державноСЧ землi вони могли отримати земельний надiл..
Постiйнi вiйськовi заходи вимагали величезних витрат матерiальних i людських ресурсiв, що врештi-решт стало причиною швидкого занепаду спартанськоСЧ общини рiвних.
У другiй половинi V ст. до н. е. Спарта, спираючись на свою вiйськову могутнiсть, вела боротьбу за гегемонiю в Елладi. В Пелопоннеськiй вiйнi вона перемогла свого дуже сильного противника Афiни. Останнi прийняли всi умови, продиктованi Спартою, в тому числi скасували режим демократiСЧ i встановили олiгархiю на зразок Спарти. Спарта отримала велику контрибуцiю. Однак Пелопоннеська вiйна рiзко погiршила СЧСЧ становище. Багато спартанцiв загинуло. КраСЧна була виснажена. Населення пiдвладних Спартi полiсiв проявляло зневагу до переможцiв.
Для Спарти перемога в Пелопоннеськiй вiйнi означала кiнець самоiзоляцiСЧ, почалося СЧСЧ втягування в^загальногрецькi товарно-грошовi вiдносини. Знову в обiгу зявилися золотi й срiбнi монети. За словами письменника i фiлософа Плутарха (бл. 46 бл. 127 рр. до н. е.), в цей перiод усi спартанцi були охопленi прагненням до збагачення, нiби потягом до чогось почесного i великого. Особливо збагачувалися воСФначальники.
За законом ефора Епiдатея (близько 400 р. до н. е.), спартанцi змогли продавати й заповiдати своСЧ клери, тобто установився принцип приватноСЧ власностi на землю. Кiлькiсть тих, хто опустився, втратив землю, майно (гiпомейонiв), зростала, а кiлькiсть спiвтрапезникiв у сиссiтiях зменшувалася. Почався занепад спартанськоСЧ общини рiвних, СЧСЧ полiтична й суспiльна структура не витримала натиску товарно-грошових вiдносин. У 480 р. до н. е. повноправних спартанцiв-воСЧнiв н