Реформи Івана IV Грозного
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? чвертей ріллі, а такої кількості землі у казни не було на той час. І тому реформа з самого початку здійснювалася лише частково. Для мешканців Новгороду землі взагалі не вистачило. Таким чином через віддаленість Новгорода від Москви його поміщики практично не могли слугувати столиці. (див. додаток 5)
Розміри підмосковних наділів дітям боярським визначались у 200, 150 і 100 чвертей землі в залежності від того, до якої з трьох статей (на які була розбита тисяча) відноситься цей син боярський. Документ цей встановлював порядок поповнення тисячі в разі смерті когось з її членів.
В ході реалізації реформи деяким поміщикам землі не вистачило, але сам цей процес був заходом величезного масштабу в галузі земельних відносин. В результаті дворяни-поміщики отримали в свої руки більше 100 тисяч чвертей ріллі з відповідною кількістю луків і лісів.
Одним з важливих кроків Івана Грозного є присуд від 11 травня 1551 р. Значення його полягає в тому, що він формулює основні принципи політики уряду Івана Грозного по відношенню до двох категорій феодального землеволодіння: монастирського і княжого. Акт цей встановлював ряд заходів, спрямованих проти посилення таких землевласників. По-перше, заборонялась купівля монастирями та іншими представниками церковного землеволодіння земель без попередньої доповіді про це цареві.
Другий пункт розповсюджував обовязковість доповіді про земельні вкладення в монастир.
Третє положення цього документу встановлювало особливі обмеження для землевласників ряду місцевостей, в першу чергу для князів. Будь-яке порушення цього правила вело до позбавлення землі.
Узявши на себе зобовязаність забезпечити дворян помісними землями, держава надалі мала б постійно турбуватись про поповнення земельного фонду. Тому, регулюючи питання монастирського землеволодіння, документ від 11 травня 1551 р. одночасно включав в себе ряд пунктів, спрямованих на ліквідацію величезної кількості монастирських землеволодінь, що виникли в період боярського правління. Тут і маємо змогу прослідкувати основний політичний мотив, який виявляється в усіх заходах 50-их років, - інтереси дворянства. Саме з цієї причини влада повернулась до проекту часткової секуляризації церковних земель. Всі ці заходи мали на меті запобігти подальшому зростанню монастирського землеволодіння. ...они (епископы и монастыри) могли бы сей куплей присвоить себе наконец большую часть недвижимых имений в России, ко вреду общества и собственной их нравственности. [2.4.:483]
Але переоцінювати результати земельних реформ не треба, бо система обмежень вступала в силу тільки в тому випадку, якщо виникала загроза виходу землі зі служби. При наличии наследников и при нормальном течении службы князья из состава Государева двора имели право и на выкуп родовых земель, и на первоочередное право получение земель из поместного фонда, пополнявшегося за счет конфискованных вотчин. [2.11.:168]
Проведення цієї реформи, яка виражали інтереси держави і дворянства, була необхідною для обмеження влади церкви і встановлення контролю над землею. Метою цього законодавства була не консервація тих відносин, які вже склались, а розширення фонду земельної власності, що слугував основою нової військово-служивої системи Московської держави.
2.9 Опричнина
Видатний російський історик В. О. Ключевський якось підмітив стосовно опричнини: Учреджение это всегда казалось странным как тем, кто страдал от него, так и тем, кто его исследовал. Дійсно, усього сім років існувала опричнина, але так багато вчених працювало над нею, над виясненням її причин і цілей. В цілому, всі думки істориків можна звести до двох взаємовиключних тверджень: 1) опричнина була обумовлена особистими якостями царя Івана і не мала якогось політичного обґрунтування (В. О. Ключевський, С. Б. Веселовський, І. Я. Фроянов), 2) опричнина була добре продуманим політичним кроком Івана Грозного і була спрямована проти тих соціальних груп, котрі протистояли його самодержавству. Остання точка зору, в свою чергу, також роздвоюється. Одні дослідники вважають, що метою опричнини було скинення боярсько-княжої економічної і політичної міці (С. М. Соловйов, С. Ф. Платонов, Р. Г. Скринніков). Інша група (О. О. Зимин, В. Б. Кобрін) доводять, що опричнина цілилась в останки удільно-княжої старовини (Старицький, князь Володимир), а також спрямовувалась проти сепаратистських прагнень Новгорода і протистояння церкви як міцної недержавної організації. Жодне з цих положень не доведене остаточно, тому суперечки продовжуються.
Можливо, причини опричнини треба шукати не у боротьбі з певними соціальними групами, а в реакції, яка намагалась посилитись через владу на альтернативу державного розвитку, представлену виборними органами.
Але нам треба знати не стільки думки дослідників, скільки хід самого опричного дійства.
3 грудня цар несподівано для багатьох виїхав з Москви разом з сімєю в супроводі підібраних бояр і дворян. Узяв він з собою казну і великі святині. Після відвідання Троїте-Сергієва монастиря він направився до своєї літньої резиденції до Олександрівської слободи (нині м. Олександрів в 100 км на північний схід від Москви). Звідси на початку січня 1565 р. Іван Грозний відсилає до Москви дві грамоти. В першій, адресованій боярам, духовенству і служивим людям, він звинувачує їх у зраді і проворстві зрадам, а у другій цар заявляє московським посадським людям, що він гнівається на них і опалы никоторые нет. Грам