Релiгiя в життi украСЧнського народу
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Релiгiя в життi украСЧнського народу
Розумiння ролi релiгiСЧ в життi украСЧнцiв вимагаСФ конкретно-iсторичного пiдходу. На цiй пiдставi iсторiю релiгiйного життя нашого народу доцiльно подiлити на чотири перiоди: перед-християнський, християнський, державного атеСЧзму; сучасний. Кожен з них маСФ своСЧ особливостi, хоча гранi мiж ними iнодi чiтко не простежуються. Передхристиянський перiод характеризуСФться пануванням серед нашого народу язичницьких (поганських) вiрувань. Водночас треба застерегти, що християнство в украСЧнських землях почало розповсюджуватись ще задовго до його перетворення на державну релiгiю КиСЧвськоСЧ Русi. Та з прийняттям християнства язичницькi вiрування не могли зникнути зразу i без слiду. Довший час зберiгались рiзнi обряди, якi пiсля певного переосмислення були сприйнятi новою церквою. Якщо християнiзацiя наших предкiв започаткувала СЧх бурхливий духовний розвиток, то наприкiнцi 20-х рокiв XX ст. в iсторiСЧ УкраСЧни виявилась протилежна тенденцiя. Вона повязана з державним насаджуванням войовничого атеСЧзму, що фактично розглядався як своСФрiдна псевдо релiгiя. Наслiдки такоСЧ полiтики тоталiтарного режиму бачимо сьогоднi, вже пiсля проголошення незалежноСЧ УкраСЧнськоСЧ держави. Морально деградованi верстви населення стали гальмом прогресивних суспiльних перетворень. Разом з тим мiльйони людей знову повертаються до тих народно-релiгiйних традицiй, що були перерванi кiлька десятилiть тому. Йдеться про нацiонально-духовне вiдродження, в яке органiчно вплiтаСФться релiгiйне вiдродження.
Передхристиянськi вiрування наших предкiв
До прийняття християнства нашi предки були поганами (язичниками). Однi з них у рiзних формах обожнювали природу та СЧСЧ явища, а серед iнших панував культ предкiв. Кожне племя шанувало своСЧх богiв, а також мало якiсь власнi культи.
Про релiгiйнi вiрування в украСЧнських землях маСФмо пiдстави стверджувати, починаючи з другоСЧ чвертi IV тис. до н.е., коли тут жили ранньотрипiльськi племена. В СЧхнiх рiзних поселеннях знайдено багато скульптурних зображень ВеликоСЧ Матерi всього сущого, що вважалася богинею родючостi. Трипiльськi хлiбороби мали релiгiйнi обряди, якi виконувались пiд час зимово-весняних свят. З цими обрядами повязанi також глинянi чоловiчi фiгурки. РЖдеСЧ збереження сiмСЧ та продовження роду пiдпорядковувався обряд культових поховань людей у житлах, як правило, пiд долiвкою. З культом родючостi повязанi релiгiйно-магiчнi поховання в межах житла черепiв рiзних свiйських тварин. Характерною рисою вiрувань середньо трипiльських племен можна вважати розвиток чаклунства, що засвiдчуСФ безпосереднСФ ритуально-магiчне призначення керамiки. Для пiзньо-трипiльських племен властива диференцiацiя культу родючостi. У скотарських племен цього перiоду виявленi курганнi та безкурганнi могильники. Пiд курганами ховали племiнних вождiв та родових старiйшин. Такi кургани мали досить складну конструкцiю. У поховальнi камери клали розписаний керамiчний посуд, прикраси з кiстки, срiбла та мiдi, зброю, а також зображення сюжетiв з життя скотарiв тощо.
На вiдмiну вiд вождiв i старiйшин рядових трипiльцiв ховали у без курганних могильниках, у невеликих ямах разом з бiдним поховальним iнвентарем. Такi поховання перекривались камяними плитами.
Поганськi культи наших предкiв можна подiлити на певнi перiоди. Спочатку формою релiгiСЧ був анiмiзм, цебто вiрування в добрих (берегинь) i злих (упирiв) духiв. Згодом почали поклонятися Роду i Роженицi як богам родючостi i добрим духам предкiв, що втiлювали творчi сили природи. Вiдтак виникла цiла iСФрархiя божеств у масштабах племен i ширше, що пiдтверджуСФться писемними матерiалами та археологiчними джерелами.
Словяни мали священнi гаСЧ i поклонялись старим ясенам, дубам, липам, лiщинi та iншим деревам. Пiд деревами нашi предки здiйснювали рiзнi жертвоприношення. Вони поклонялись дупластим деревам, обвiшуючи СЧх обрусами. У священних гаях стояли поганськi iдоли.
Панувало багатобожжя, яке однак не заперечувало iснування головного божества. Нерiдко ним визнавали бога Перуна. Проте ще сто пятдесят рокiв тому вiдомий украСЧнський iсторик Микола Костомаров стверджував, що вiд цього божества вiдрiзнялась СФдина верховна iстота Бог, яка в iнших словянських народiв називалася також Щонайвищим Богом, Прабогом, Богом богiв, Богом Вседержителем i т.п. Як вiрили нашi предки, Бог, що СФ творцем, випромiнюСФ свiй життСФвий дух на всi явища. Вiд нього походить свiтло, якому також поклонялись предки. Перун теж мав свiтоносне начало. Адже у багатьох мовах це слово вживаСФться для означення вогню. Вiд скiфiв воно перейшло у дещо змiненому виглядi до грекiв. Мабуть, трактування Перуна виходило за межi громовика i розповсюджувалось на свiтло взагалi. Перуна знали не лише руси, а й нашi захiднi сусiди поляки. Символами Перуна були кiнь, громовий та сонячний знаки, дубове листя на височинi тощо. Вiн визнавався богом вiйни i як господар дощу був безпосередньо повязаний з плодючiстю.
УкраСЧнський фольклор зберiг своСФрiдного двiйника Перуна в образi Вiя, якого змалював Микола Гоголь у вiдомiй повiстi.
Богом свiтла вважався також Сварог, що був начебто батьком Дамсбога, або Сварожича. Йдеться про те, що, як уже зазначалось, кожне племя мало своСЧх богiв, а одне й те ж божество могло мати рiзнi назви. Сварожич був, за переконанням наших предкiв, посередником помiж небом i землею