Релiгiя в життi украСЧнського народу
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
, втiленням найвищоСЧ мудростi. Вiн мiг визнаватись божеством вiйни, покровителем гостинностi й промислiв. Нашi предки вiрили у щорiчне народження сонця, що повязувалось з поворотом на лiто. Така подiя святкувалась вiд 23 травня до 24 червня як свято Лaдa, що вважався синонiмом згоди, гармонiСЧ, краси i кохання. На думку дослiдникiв, Лад мiг визнаватись також божеством весни, символом весняного сонця тощо. РЖнколи Лад ще називався Жив ом, чи Живим.
Водночас Лад i Жив виступали i як жiночi iстоти. Микола Костомаров пише, що словяни визнавали СФдиного Бога Вседержителя, Творця i Батька творiння, котрий своСФю премудрою всетворною любовю Ладою створив першооснову буття. Таке буття поСФднувало в собi протилежностi чоловiчоСЧ та жiночоСЧ статi: перша виявилась у свiтловi, духовi, а друга у матерiСЧ, водянiй плинностi. Тiльки животворна сила свiтла могла заплiднити пасивний стан води, пробудити СЧСЧ, народити й оживити рiчний свiт. ПоСФднання обох статей гармонiйно творило все видиме й невидиме. Нашi предки визнавали потойбiчний свiт, бо вiрили, що смерть не здатна перервати людського iснування. Проте розповсюдження обряду спалення мерцiв не могло ототожнюватись лише з воскресiнням людського тiла, а стосувалось людськоСЧ душi, що могла переходити в дерева й птахи, iнколи набувати прижиттСФвого вигляду. Звичай закликати померлих пiд час воскресiння природи маСФ символiчне значення, бо засвiдчуСФ вiру в одухотворення свiту. Проте для наших предкiв був чужий фаталiзм, який, напевне, перейшов до них разом з християнством вiд iнших народiв. Адже украСЧнське слово доля не тотожне польському Los, що запозичене з нiмецькоСЧ мови, нi росiйському судьба. У нас воно означаСФ, насамперед, стан людини, зумовлений СЧСЧ свободою, хоч можуть бути й iншi пояснення в рiзних регiонах УкраСЧни.
Намагаючись змiцнити державу, великий князь Володимир Святославович вирiшив упорядкувати релiгiйнi вiрування СЧСЧ жителiв, зробивши КиСЧв релiгiйним центром. Вiн створив пантеон божеств у центральнiй частинi киСЧвського дитинця. Деревяну статую Перуна прикрашала срiбна голова й золотi вуса. Крiм нього, до пантеону належали Дажбог, Хорос, Стрибог, Симаргл i Мокош.
Дажбог i Хорос уособлювали Сонце, але перший був словянського походження, а другий, мабуть, iранського i мiг бути розповсюджений серед сiверян. Симаргл вважався богом Землi, пiдземного царства. Словянський бог Стрибог, який згадуСФться i в Словi о полку РЖгоревiм, був богом вiтрiв. Мокош це жiноче божество родючостi й домашнього господарства, напевне, перейшло вiд фiнських племен.
Цiкаво, що в пантеон не увiйшли деякi боги, що за своСЧм значенням вважались одно порядковими релiгiйно-мiфологiчними персонажами з Перуном. До таких належали, зокрема, Велес (Волос) i Род. Вiдсутнiсть у пантеонi Велеса (Волоса) пояснюСФться тим, що вiн був антиподом, супротивником Перуна. Перун це грiзний бог вiйни, який стояв на захистi держави, а Велес покровитель i захисник нижчого свiту, герой-змiСФборець, покровитель багатства i худоби, родючостi, володар свiту мертвих, лiкар i покровитель мистецтва. Не вписувався в сферу войовничого Перуна i Род. Його функцiСЧ поширювалися на хлiб, сир i мед, тобто символiчну, обрядову СЧжу, що семантично повязана з родючiстю i використовуСФться пiд час свят та обрядiв ще й сьогоднi.
Цi боги в фольклорi не згадуються зовсiм; деякi з них були перенесенi з чужих краСЧв i не могли сприйнятись нашими предками.
За своСФю природою поганство жорстоке. З ним повязанi рiзнi жертвоприношення, у тому числi й людськi. Йдеться, зокрема, про ритуальнi вбивства людей похилого вiку. Але жертва, навiть жорстока, мала свiй сенс, який випливаСФ з глибокоСЧ поваги та вiри в майже божественну силу вбивства старшоСЧ людини.
На питання про те, чи мали нашi предки жерцiв, напевне, не може бути однозначноСЧ вiдповiдi. Деякi жрецькi функцiСЧ могли виконувати найстаршi в родi особи. Вiд них вони перейшли до князiв, бо це слово в германцiв означало старiйшину роду. Нарештi, нашим предкам були вiдомi як професiйнi жерцi волхви.
До нас дiйшли рiзнi зображення поганських божеств. Особливо важливим був Святовит, якого бачимо на так званому Збруцькому iдолi. Археологи знайшли також капища, тобто мiiя виконання релiгiйних обрядiв. Великий Передхристиянський храм наших предкiв знайдений пiд час розкопок городища бiля села Стiльське на Львiвщинi.
Прийняття християнства супроводжувалось боротьбою проти поганства (руйнування iдолiв i капищ, вирубування священних гаСЧв, знищення волхвiв тощо). Незважаючи на це, слiди давнiх родових культiв не зникли до нашого часу. Це стосуСФться насамперед образiв так званоСЧ нижчоСЧ мiфологiСЧ. Йдеться, зокрема, про культ берегинь. Вони набули родинного або, в ширшому розумiннi, громадського характеру. Це засвiдчують такi культовi постатi, як дiди, баби, праматерi, роженицi, предки та iн. ОчолюСФ виконання повязаних з ними обрядiв переважно батько родини.
Прикладом переоцiнки старих культових постатей може бути Коляда. Ще в давнiх джерелах називався так один з богiв, але згодом, як видно з етнографiчних дослiджень, Коляда почав ототожнюватись зi снiпком збiжжя, що вносять у хату на Святвечiр, хоча його сприйняття маСФ дещо ширше значення. У першiй третинi минулого столiття Микола Гоголь в поясненнях до оповiдання Нiч перед Рiздвом писав, що колись в УкраСЧнi вшановували боввана Коляду.
До культових постатей передх