Релiгiя в життi украСЧнського народу
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ристиянського часу належить також Купало. УкраСЧнський етнограф Олекса Воропай зазначаСФ, що в старих писаних джерелах Купало характеризуСФться як поганський бог земних плодiв, якому приносили в жертву хлiб як головний плiд рiдноСЧ землi. Як про бога земних плодiв про Купала згадують ще в XVII ст. Передхристиянськi свята наших предкiв подiлялись на три частини, зумовленi трьома дiйствами хлiборобського циклу, що мали на метi посiяти, зiбрати i приготувати.
До першоСЧ частини належать уже згаданi торжества на честь Лади як свята весни, воскресiння чи повернення Сонця. Це свято також називалось пролiттям. З ним асоцiювалась смерть, чи потоплення, зими i початок панування весни, або очищення. Його залишки виявляються в звичаях обливання у так званий обливаний понедiлок. До заклинань, чи призивань, весни належать вiдомi серед нашого народу гаСЧвки, що мали рiзне змiстове наповнення (релiгiйне, хлiборобське, родинне, поховальне).
У лiтнiй частинi свят релiгiйнi i хлiборобськi аспекти переплiтаються, що засвiдчують звичаСЧ обходити поля з iконами та хоругвами. Вiнцем творiння вважалось поСФднання Сонця з водою, що збiгалось зi святом Купала. Нашi предки вiрили, що тодi Сонце тричi на день зупиняСФться, i вся природа радiСФ. Закiнчувалась ця частина святом обжинок.
Нарештi, третя частина свят справлялась узимку. Тодi на честь Сонця, яке народжувалось, святкували Коляду. Це свято мало важливе хлiборобське значення. Цiкавi в цьому перiодi Щедрий вечiр, звичай засiвання зерном на Новий рiк тощо.
Хлiборобськi звичаСЧ нашого народу бачимо в поясненнi деяких позаземних явищ. Наприклад, у сузiрСЧ Орiона хлiбороби знаходили плуга, котрий, ще за стародавнiм скiфським повiрям, упав з неба. Веселка це сяйливе коромисло, яким цариця небесна (ранiше Лада, Жива, а пiзнiше Мати iстинного свiтла) зачерпуСФ iз всесвiтнього джерела животворну воду та зрошуСФ поля. Збереженню передхристиянських культових постатей i звичаСЧв сприяло те, що для украСЧнського народу праця нiколи не мала лише утилiтарного значення. В свою чергу гра, що повязувалась з певними святковими днями, завжди набувала практично-утилiтарного характеру. Таким чином вони зСФднувались та iснували нероздiльно серед народу, хоч i зазнавали переосмислення.
У процесi прийняття християнства подiл буття на сакральну i свiтську сфери набуваСФ нових форм, бо сфера духовного життя i сфера матерiальних взаСФмин поляризуються. Свiтське протиставляСФться сакральному, що освячувалось традицiСФю i вважалось позачасовою нормою. Така норма мала право на iснування в моральнiй сферi, але не в свiтськiй, не в матерiальному буттi. Язичницькому вертикальному подiловi сакрального свiту при вiдноснiй СФдностi духовного й тiлесного християнство протиставило повний горизонтальний подiл духовного й тiлесного начал.
Християнiзацiя духовного життя украСЧнського народу
РЖсторiя християнства в украСЧнських землях розпочалась ще задовго до хрещення наших предкiв Володимиром Великим. Напевне, тому в КиСФвi християнство не зустрiчало нiякого опору. Поганство вже вiдмирало природним шляхом. Пiдтримка князiвською владою християнства як релiгiСЧ вищого типу змусила поганство вiдступити. Якi ж були передумови для такого духовного перевороту в життi наших предкiв? Не викликаСФ сумнiву, що християнство на наших землях виникло ще в РЖ ст. н. е. Поширена згодом легенда про апостола Андрiя Первозданного, мабуть, не зявилася на порожньому мiii. Згiдно з цiСФю легендою святий Андрiй, який прийшов на КиСЧвськi гори, поставив на них хреста i пророкував виникнення там великого мiста з багатьма церквами-храмами. ЦiСФю легендою обТСрунтовувалась iдея про рiвноправнiсть КиСФва i ВiзантiСЧ як двох християнських мiст, КиСЧвськоСЧ Русi й ВiзантiйськоСЧ iмперiСЧ як двох християнських держав. Якщо подорож святого Андрiя Первозданного на нашi землi вважаСФться легендою, то дiяльнiсть на пiвденноукраСЧнських землях святого Климента папи ТСрунтуСФться на вагомих доказах. За наказом римського iмператора святий Климент був засланий до Херсонесу, де зумiв навернути в християнство тисячi поган i збудував на пiвденноукраСЧнських землях 75 церков. Противники новоСЧ вiри викинули його в море. Мощi святого знайшли брати Кирило i Мефодiй i частину СЧх завезли до Риму. Згодом князь Володимир Великий перевiз решту мощей до КиСФва i помiстив СЧх у найкращому Богородичному храмi. Образ святого Климента вибивався на монетах давньоукраСЧнськоСЧ держави. Як вiдомо з найновiших iсторичних дослiджень, перше хрещення нашi предки прийняли ще за часiв кагана (iмператора) Аскольда 860р. Тодi охрестилась насамперед княжа дружина. До речi, в угодi з ВiзантiСФю 944р. руси виступають як дуалiстичний, двовiрний народ. У цьому документi згадуються як християни, так i нехрещенi. Цiкаво, що за сiмдесят рокiв до того Вiзантiя трактувала Русь як християнську державу. Очевидно, прихiд у 882р. до КиСФва невiрних варягiв загальмував процес християнiзацiСЧ наших предкiв. Таким чином, 988р. утвердження християнства на землях УкраСЧни досягло свого апогею.
Проте християнству чинили спротив на тих землях, де згодом утворилась Московська держава. Населення пiвнiчних земель КиСЧвськоСЧ Русi, тобто майбутнi московiти, не хотiло приймати християнства i виступало проти нього навiть зi зброСФю в руках. Лише в XV ст. були наверненi в християнство мешканцi Мценська (300 верст вiд Москви), для чого були використанi значнi вiйськовi сили. Поганство iснувало у Московськiй державi й пiзнiше. Щ