Религия как потребность мировоззрения
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
? часу, як i у визначеннi всього об'СФму простору i всього об'СФму часу коло землi i коло часу як вираження iдеСЧ Всесвiту i Року, так i у визначеннi просторово-часових точоктут i зараз. Мiфологiчна концепцiя в принципi дуже тiсно i органiчно спiввiдносить простiр i час один з одним. У критичнiй ситуацiСЧ, наприклад, на стику Старого i Нового року i простiр i час втрачають свою попередню структуру, розриваються. ЗалишаСФться лише злита воСФдино просторово-часова точка, в якiй все i вирiшуСФться i яка стаСФ зародком майбутнього простору i майбутнього часу, що створюються знову i знову в кожному новому циклi творення.
Та точка в просторi i часi, де i коли здiйснився акт творення, володiСФ найвищою цiннiстю максимумом сакральностi. Це центр свiту, мiiе, де проходить свiтова вiсь, де стоять рiзнi варiанти земного образу космiчноСЧ структури свiтового дерева (дерево життя, шаманське дерево), де знаходяться свiтова гора, трон, столи, вiвтар, вогнищевсе те, що зв'язуСФ землю i людину з Небом i Творцем; цена початку, час творення, вiдмiчений найвищим пiднесенням творчоСЧ теургiчноСЧ енергiСЧ. Цi сакральнi точки (просторова i часова) вписанi в серiю просторiв, якi все збiльшуються i один в одного входить. Вiддаляючись вiд центру, вони стають дедалi менше сакральними (жертва на вiвтарi храм поселення своя краСЧна i т. д.).
Виходячи iз сказаного можна видiлити ще одну характерну особливiсть мiфопоетичного розумiння простору i часу. Вона полягаСФ в тому, що простiр (як i час) у мiфi не гомогенний i не нейтральний. Вiн якiсний (переважно), i його якiсть визначаСФться об'СФктами, якi в ньому знаходяться, що в свою чергу певною мiрою спiввiдноситься з положенням даноСЧ частини простору щодо центру. Але i ця диференцiйованiсть простору не залишаСФться незмiнною: в певнiй ситуацiСЧ, яка припадаСФ на певний визначений час, вказана просторова картина динамiзуСФться i, бiльше того, змiнюСФ якiснi характеристики i поСФдинок з хаотичним началом ведеться вже не на периферiСЧ простору, а в самому сакральному центрi, який за цих умов стаСФ i центром хаотичних, ворожих людинi сил.
Особливу роль у системi первiсних уявлень про свiт вiдiграСФ ритуал. Вiн завершуСФ собою дiахронiчний i синхронiчний аспекти космологiчного буття, вiдтворюСФ те, що було викликано до буття в актi творення, структуру самого акту, послiдовнiсть його частин i тим самим верифiкуСФ входження людини в той же самий космологiчний унiверсум, який було створено на початку. Це вiдтворення акту творення в ритуалi актуалiзуСФ саму структуру буття, надаСФ СЧй в цiлому i СЧСЧ окремим частинам незвичайно пiдкреслену символiчнiсть i семiотичнiсть, СФ гарантiСФю безпеки i процвiтання колективу. Звiдси i роль жертви, яка з точки зору первiсноСЧ свiдомостi зв'язуСФ тут i зараз з там i тодi.
Вiдповiдно будуСФться i структура ритуалу як образу творення. Висхiдне положення свiт роздався в Хаосi, завдання iнтегрувати Космос з його складових частин, знаючи правила ототожнення цих частин з частинами жертви, зокрема людськоСЧ, далi проголошення жерцем тексту, який несе в собi цi ототожнення, над жертвою, що знаходиться на вiвтарi, тобто в центрi свiту; кiнець кiнцем прийняття жертви, яке втiлюСФ синтез Космосу.
Не випадково сенс життя i його мету людина космологiчного перiоду вбачала в ритуалi, основнiй суспiльнiй i економiчнiй дiяльностi первiсного людського колективу. СЧСЧ свiдомiсть була орiСФнтована насамперед на цiнностi знакового, символiчного порядку. Саме вони були визначальними, первинними щодо матерiальних цiнностей, а не навпаки.
Ритуал СФ головною операцiСФю по зберiганню свого космосу, по керуванню ним, по перевiрцi цуценя вiдповiдностi його космологiчним принципам. Центральне мiiе ритуалу в життi стародавнiх колективiв свiдчить про те, що в мiфопоетичну епоху основою релiгiСЧ, СЧСЧ нервом СФ саме ритуал, таСЧнство, священнодiйство.
В ритуалi брали участь всi члени первiсного колективу; в ньому в комплексi використовувались всi засоби вираження, всi знаковi системи природна мова жестiв, мiмiка, пантомiма, хореографiя, спiв, музика, колiр, запах. В умовахтАЮ коли те, що сприймаСФться, i той, хто сприймаСФ, актор i глядач, змiст i форма в акт ритуалу багаторазово мiняються мiiями, коли основнi цiнностi даноСЧ системи свiту по-рiзному перевiряються, зокрема i шляхом СЧх ритуального розвiнчання, хаотизацiСЧ, зведення до абсурду, де) протилежного теургiчна енергiя, активнiсть мiфопоетичного свiтовiдчуття i творчостi, прориви в духовнi глибини зростають i частiшають. Як результат, в ритуалi досягаСФться найвищий рiвень сакральностi i одночасно вiдчуття найбiльш iнтенсивного переживання сущого, особливоСЧ життСФвоСЧ повноти.
Наведений вище аналiз дав можливiсть видiлити декiлька наскрiзних схем у мiфi: власне космологiчнi схеми; схеми, якi описують систему родинних i шлюбних вiдносин; схеми мiфоiсторичноСЧ традицiСЧ. Останнi двi схеми мiфологiчного мислення спираються, як правило, на мiфологiчне сприйняття свiту, але при цьому тлумачать подiСЧ, якi охоплюються колективною пам'яттю роду. В зв'язку з цим iсторичнi перекази i схеми родинностi сприяють органiзацiСЧ актуальноСЧ дiяльностi колективу i зникають разом з руйнуванням родового суспiльства, але цього не можна сказати про космологiчну схему мiфологiчного мислення.
Справа в тому, що операцiональний принцип пояснення свiту, покладений в основу цiСФСЧ схеми (як це зроблено? як вiдбулося?), маСФ досить сильнi евр