Редагування спецдокументації
Методическое пособие - Журналистика
Другие методички по предмету Журналистика
взагалі відсутнє. Подають лише переліки процедур, які повинен виконувати редактор.
Враховуючи сказане, будемо базуватися на нормативній концепції предмета редагування. Вона є також продуктивною з позиції можливості автоматизації процесу редагування, яка може служити теоретичною базою для опрацювання текстів на компютерах.
Отже, предмет редагування - це приведення обєкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.
1.1.3 Обєкт і мета редагування
Обєкт редагування - це обєкт, над яким здійснюються операції редагування: авторський оригінал, що містить текстову, ілюстраційну, аудіо- чи відеочастини; конструкція видання, видавничий оригінал, проект видання, наклад видання.
Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту.
До найважливіших завдань редагування належать: верифікація повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація повідомлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфікація повідомлень, політизація/деполітизація повідомлення, етизація повідомлення, естетизація повідомлень, мінімізація кількості відхилень у повідомленні.
1.2 Історія розвитку редагування
1.2.1 Виникнення редагування
Різну ефективність впливу повідомлень люди відчували здавна, ще в дописемний період. Наприклад, в українському мовленні є таке повчання: „Говори не так, щоби тебе могли зрозуміти, а говори так, щоби тебе не могли не зрозуміти.
З появою писемності проблема редагування стала актуальною. Автори повинні були дбати про те, щоб інші люди могли зрозуміти їх повідомлення через десятки, сотні чи тисячі років. Ця потреба вимагала від авторів та їх читачів користуватися одними й тими самими нормами (однаково позначати літери). Тому з появою перших писемностей виникло завданя їх нормалізації.
Наприклад, до обовязків хранителів Александрійської бібліотеки, яка була заснована на початку ІІІ ст.д.о н. е., належало, зокрема, виправлення і коментування зібраних текстів. Отже, ці перші видатні граматики були й першими професійними редакторами.
У ІІ ст. до н.е. в латинській мові виник термін „редагування (упорядкування).
У VI ст. до н.е. в Римі покупці, за певну плату, могли замовити перевірку книг на відповідність оригіналу. Саме тоді цей процес (приведення копії тексту у відповідність із оригіналом) почали називати коректурою (виправлення). Отже, першими професійними коректорами були античні виправлячі книг.
В античному Римі вже існували певні соціальні норми редагування. При римських бібліотеках були посади „префектів", які дозволяли читати або вилучали соціально небезпечні книги. У майбутньому ці книги перетворились на закони авторського права і політичні норми редагування.
У Китаї були обовязкові спеціальні правила, що регламентували теми повідомлень (що повинен говорити підлеглий під час обіду зі своїм правителем). В Індії було розроблене спеціальне вчення „ріті", яке регламентувало художню властивість повідомлень.
Проте між античною та східною цивілізаціями існувала різниця в тому, що антична цивілізація встановлювала норми для композиції повідомлень, не торкаючись теми, а східна реґламентувала тему повідомлень, абстрагуючись від їх побудови.
У період античності виникли, як відомо, логіка, риторика, поетика.
Теорія редагування скористалася цілою низкою їх положень:
питання ефективності повідомлень;
теорія готування повідомлень (знаходження, розташування, компонування матеріалу);
словесне оформлення (правильність, доречність, зрозумілість);
теорія стилів повідомлень (високий, середній, низький);
способи опрацювання повідомлень (видалення, вставлення, заміна частини);
логічні норми;
поетичні норми.
Отже, редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникло не так давно - лише століття тому.
Періодизація. Етапи розвитку редагування
Період існування редагування як виду практичної діяльності:
І п. - ІІІ ст. до н.е. - сер. ХІХ ст.:
виникнення редагування (ІІІ ст. до н.е. - поч. н. е);
стагнація (поч. н. е. - сер. XV ст.);
відродження редагування (кін. ХV ст. - сер. ХІХ ст.).
ІІ. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (ІІ пол. 19 ст. - 30-ті рр. ХХ ст.).
ІІІ. Період функціонування редагування як науки:
30-ті - 60-ті роки ХХ ст.) - становлення редагування;
класичне редагування (60-ті - 90-ті роки ХХ ст.);
компютерне редагування (90-ті роки ХХ ст. - поч. ХХІ ст.).
Становлення редагування в Україні
В Україні в часи середньовіччя, у майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані „справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. „Справники одночасно виконували функції і коректора, і текстолога.
І. Федоров, який прибув із Москви до Львова, теж був справником. Оскільки через „справництво він змушений був покинути Москву.
І. Федоров у канонічних текстах заміняв малозрозумілі слова на зрозуміліші, тобто виконував одне з основних завдань - адаптацію тексту.
У 17 ст. у друкарні Києво-Печерської лаври коректорів називали „столпоправителями", а у Львівській братській школі - „дозорцями.
Як і в країнах Західної Європи, в Україні поряд з практикою видавничої