Рацiональний змiст гегелiвськоСЧ дiалектики
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Реферат
з диiиплiни тАЬФiлософiятАЭ на тему
тАЬРацiональний змiст гегелiвськоСЧ дiалектики"
Змiст
Вступ
1. ОбСФктивно-iдеалiстичний характер фiлософiСЧ Гегеля
2. Протирiччя мiж методом i системою у фiлософiСЧ Гегеля
Висновки
Список лiтератури
Вступ
Вiдмова вiд традицiй метафiзики, що вiдбулася в XVIII столiттi, зруйнувала основу СФдностi всiСФСЧ системи знання. У результатi вiдбувся подiл буття на свiт природи й свiт людини. Цей подiл послiдовно здiйснив Кант, основоположник нiмецького iдеалiзму. Видним представником нiмецького iдеалiзму був Гегель (1770-1831). Вiдправляючись вiд фiлософiСЧ Канта, вiн у той же час пiддав перегляду його поняття транiендентального субСФкта, запропонувавши розглядати в якостi такого iсторiю людства в цiлому. Гегель створив на обСФктивно-iдеалiстичнiй основi систематичну теорiю дiалектики.
Гегель розробляв дiалектику як фiлософську науку, що узагальнюСФ всю iсторiю пiзнання й дослiджуСФ найбiльш загальнi закономiрностi розвитку обСФктивноСЧ дiйсностi. Особливо ж Гегель прагнув дослiджувати й всебiчно обТСрунтувати найважливiшi принципи дiалектичного способу мислення, у коренi протилежного метафiзицi. Пiддавши глибокiй i ТСрунтовнiй критицi метафiзичний метод, Гегель сформулював, правда в iдеалiстичнiй формi, закони й категорiСЧ дiалектики.
Метою реферативноСЧ роботи СФ дослiдження вчення Гегеля, аналiз рацiонального змiсту дiалектики Гегеля.
Завдання, поставленi до написання роботи:
аналiз вчення Гегеля через призму фiлософiСЧ;
дослiдження видатних праць вченого, СЧх характеристика;
обТСрунтування висновкiв Гегеля про те чи iнше явище;
аналiз протирiччя мiж методом i системою у фiлософiСЧ Гегеля.
Теоретичним пiдТСрунтям стали працi таких вчених, як Ю. Бiлодiд, В. Петрушенко В., РД. Подольська, А. Прохоров та iнших, якi вивчали аспекти фiлософського вчення Гегеля, його закони дiалектики та рацiональне зерно теорiСЧ. Тема достатньо вивчена у лiтературних джерелах.
1. ОбСФктивно-iдеалiстичний характер фiлософiСЧ Гегеля
Рис.1. Система фiлософiСЧ Гегеля
У своСЧх раннiх творах Гегель дослiджуСФ християнство, античнi релiгiСЧ. Ним були написанi "Народна релiгiя й християнство", "Життя РЖсуса". Перший видатний добуток - "Феноменологiя духу" - опублiковане в 1807 р., у м. РДна. Будучи директором гiмназiСЧ, вiн створив свою видатну працю - "Наука логiки" (1812-1816).
Виходячи з дiалектичного положення про СФднiсть сутностi й явища, Гегель вiдкинув кантiвське твердження про непiзнаванiсть "речi у собi"; у природi речей немаСФ нiяких непереборних перешкод для пiзнання.
Гегель рiзко критикував Шеллiнга за недооцiнку ролi логiчного мислення й логiки взагалi, за iнтуСЧтивiзм, що в кiнцевому пiдсумку привiв Шеллiнга до вiдвертого iррацiоналiзму. Однак, будучи iдеалiстом, Гегель не змiг покритикувати основний iдеалiстичний порок своСЧх найближчих попередникiв: для нього, також як i для iнших iдеалiстiв, природа СФ похiдним вiд надприродного духу. Саме тому Гегель не змiг вирiшити тих великих дiалектичних проблем, якi були поставленi попередниками у власнiй фiлософiСЧ.
Вiн думав, що нi матерiя, нi свiдомiсть людини не можуть розглядатися як первинне, тому що свiдомiсть неможливо логiчно вивести з матерiСЧ, а матерiя також невиведена з людського свiдомостi, що саме повинне бути зрозумiло як результат попереднього розвитку абсолютноСЧ субстанцiальноСЧ першооснови.
Мислення, за Гегелем - це не тiльки субСФктивна, людська дiяльнiсть, але й незалежна вiд людини обСФктивна сутнiсть, першооснова, першоджерело всього iснуючого.
Прагнучи послiдовно провести принцип тотожностi мислення i буття, Гегель розглядаСФ мислення (абсолютну iдею) не як нерухому, незмiнну першооснову, а як безупинний процес, що розвиваСФться, пiзнання, що сходить вiд одного щабля до iншого, бiльш високого.
Мислення в порiвняннi з чуттСФвими сприйняттями являСФ собою вищу форму пiзнання зовнiшнього свiту. Ми не можемо чуттСФво сприймати те, чого вже немаСФ (минуле), те, чого ще немаСФ (майбутнСФ). ЧуттСФвi сприйняття безпосередньо повязанi з обСФктами, предметами, що впливають на нашi органи почуттiв; наука ж виявляСФ, вiдкриваСФ явища, яких ми не бачимо, не чуСФмо, не сприймаСФмо дотиком. Однак, як нi велике значення мислення, як нi безмежнi можливостi теоретичного пiзнання, мислення базуСФться на даних почуттСФвого досвiду й без його неможливо.
Пiзнання не СФ виявлення того, що iснуСФ поза нами, поза мисленням; це - виявлення, усвiдомлення сенсу мислення, науки. Виходить, отже, що мислення i наука пiзнають свiй власний сенс i пiзнання виявляСФться самосвiдомiстю духу. В остаточному пiдсумку Гегель приходить до фантастичного висновку, що людське мислення СФ лише один iз проявiв якогось абсолютного, поза людиною iснуючого мислення - абсолютноСЧ iдеСЧ, тобто Бога. Розумне, божественне, дiйсне, необхiдне збiгатися одне з одним. Звiдси випливаСФ один з найважливiших тез гегелiвськоСЧ фiлософiСЧ: все дiйсне - розумно, все розумне - дiйсне.
Отже, вихiдний пункт гегелiвськоСЧ фiлософськоСЧ системи - iдеалiстичне ототожнення мислення й буття, вiдомiсть всiх процесiв до процесу мислення.
Основнi частини фiлософськоСЧ системи Гегеля - логiка, фiлософiя природи й фiлософiя духу, до якоСЧ безпосередньо примикають фiлософiя права, фiло