Рацiональний змiст гегелiвськоСЧ дiалектики
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?офiя iсторiСЧ, естетика, фiлософiя релiгiСЧ, iсторiя фiлософiСЧ. Логiка, як це випливаСФ з вихiдного положення гегелiвськоСЧ фiлософiСЧ становить найважливiшу частину його системи, оскiльки тотожнiсть мислення й буття означаСФ, що закони мислення, якими й займаСФться логiка, суть справжнi закони буття: i природи, i людськоСЧ iсторiСЧ й пiзнання. До Гегеля логiка вважалася наукою про субСФктивнi (людських) формах мислення. Не заперечуючи необхiдностi такий науковоСЧ диiиплiни, тобто формальноСЧ логiки, як науки про елементарний формах i законах правильного мислення, Гегель ставить перед логiчною наукою завдання дослiджувати найбiльш загальнi закономiрностi розвитку пiзнання.
СвоСЧ логiчнi думки Гегель виклав у роботах "Наука логiки", "Енциклопедiя фiлософських наук" й в "ФiлософськоСЧ пропедевтицi" (тут воно викладено популярно). Гегель розкиваСФ погляди про сутнiсть всiх речей. Тому в гегелiвськоСЧ "Науцi логiки" крiм звичайних для логiки питань i понять, суджень, умовиводiв розглядаються такi питання, якими формальна логiка нiколи не займалася: питання про закономiрностях самоСЧ дiйсностi, про перетворення кiлькiсних змiн у якiснi, про спiввiдношення фiлософських категорiй i т.д.
Логiку Гегель пiдроздiляСФ на погляди про буття, сутнiсть поняття. Початок усього - чисте нiщо, тому що воно СФ в те ж час i чиста думка. У цьому випадку воно СФ в той же час й нiщо, позбавлене яких-небудь визначень. Буття й нiщо взаСФмопереходять друг у друга, вiдбуваСФться становлення, у якому й буття й нiщо знятi, тобто вони одночасно й скасованi, i збереженi. У цьому процесi виявляються три основних моменти буття, його трiада: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитезис) i, нарештi, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). От приклад такого дiалектичного циклу, наведений Гегелем: "Брунька зникаСФ, коли розпускаСФться квiтка, i можна було б сказати, що вона спростовуСФться квiткою; точно так само з появою плода квiтка зiзнаСФться помилковим наявним квитком рослини, а в якостi його iстини замiсть квiтки виступаСФ плiд. Цi форми не тiльки розрiзняються мiж собою, але й витiсняють один одного як несумiснi. Однак СЧхня текуча природа робить СЧх у той же час моментами органiчноСЧ СФдностi, в якому вони не тiльки не суперечать один одному, але один так само необхiдний, як й iншоСЧ; i тiльки ця однакова необхiднiсть й становить життя цiлого" [].
Основною формою мислення СФ поняття. Оскiльки Гегель абсолютизуСФ мислення, вiн неминуче обожнюСФ й поняття. Воно СФ початок усякого життя i представляСФ собою нескiнченну творчу форму, що мiстить усерединi себе всю повноту всякого сенсу й служить разом з тим його джерелом. Виступаючи проти матерiалiстичного думка про поняття як вищiй формi вiдбиття обСФктивноСЧ дiйсностi, Гегель ставить iз нiг на голову дiйсне вiдношення мiж мисленням й буттям: не мислення, говорить вiн, вiдбиваСФ буття, а буття являСФ собою втiлення мислення, поняття, iдеСЧ.
Поняття, по Гегелю, перебувають у безперервному русi, переходять, "переливаються" друг у друга, змiнюються. розвиваються, перетворюються у свою протилежнiсть, виявляючи внутрiшньо властивi ним протирiччя, якi й становлять рушiйну силу СЧх розвитку.
Поняття як СФднiсть загального, особливого й одиничного одержуСФ своСФ необхiдне вираження в рiзних видах суджень й умовиводiв, якi зображуються Гегелем як виявлення й здiйснення творчоСЧ моцi властивоСЧ "поняттю" як внутрiшньоСЧ основi всiх тих процесiв, якi спостерiгаються в природi й суспiльствi протягом всiСФСЧ iсторiСЧ.
Поняття в Гегеля - це процес теоретичного мислення, зведений в абсолют. Активнiсть мислення й всiСФСЧ свiдомоСЧ, доцiльноСЧ практичноСЧ дiяльностi людей, що перетворить свiт, iдеалiстично витлумачуСФться Гегелем як творчiсть, самопiзнання "абсолютноСЧ iдеСЧ", що виявляСФ в собi все те, що безпосередньо, на поверхнi виступаСФ як розвиток природи й суспiльства. Таким чином, визнаючи розвиток i намагаючись дати його картину, Гегель зображуСФ його як процес пiзнання, "абсолютноСЧ iдеСЧ, що здiйснюСФться в лонi".
Головними формами природного буття "абсолютноСЧ iдеСЧ" СФ механiка, фiзика, органiка. Характеризуючи механiковi, Гегель розглядаСФ простiр, час, матерiю, рух, всесвiтнСФ тяжiння. РЖдеалiстично витлумачуючи цi основнi поняття механiки, Гегель намагаСФться логiчно вивести матерiю iз часу й простору. При цьому вiн все-таки змушений визнати, що не iснуСФ порожнього, незаповнених часу й простору, iз чого, всупереч його iдеалiстичному твердженню, треба, що час й простiр являють собою форми iснування матерiСЧ.
Рис. 2. Абсолютна iдея (за Гегелем)
Гегель також визнаСФ, що матерiя й рух невiддiльнi друг вiд друга. Але при цьому матерiя залишаСФться для Гегеля лише зовнiшньому, доступним почуттСФвому сприйняттю проявом, виявленням "абсолютноСЧ iдеСЧ". Та й сам рух матерiСЧ зображуСФться Гегелем не як змiна, що веде до розвитку, а як просте перемiщення в просторi, круговорот, повторення того, що iснувало ранiше.
В фiзицi Гегель розглядаСФ небеснi тiла, свiтло, теплоту, хiмiзм, i т.п., намагаючись розкрити звязок мiж цими процесами й показати, що всi вони утворять послiдовний iСФрархiчний ряд виявлень. У цiй частинi натурфiлософiСЧ Гегеля багато довiльних допущень, необТСрунтованих тверджень, що наочно свiдчать про нездатностi iдеалiзму науково узагальнити данi природознавства. Гегель вiдкидав в основному вужевi сформоване в його час подання про хiмiчний процес як про взаСФмодiю атомiв,