Рацiональний змiст гегелiвськоСЧ дiалектики
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?iн заперечував також i той факт, що вода складаСФться з водню й кисню. Вiн також пiдходить до розумiнню електрики як особою форми руху матерiСЧ.
ФiлософiСЧ природи - органiка - присвячена питанням геологiСЧ, ботанiки й зоологiСЧ. Тут Гегель прагне показати, що перехiд вiд неживого до живого СФ завершення природного процесу: "Дух виходить у такий спосiб iз природи". Це виходить, що природа СФ лише нижчий щабель виявлення й самопiзнання "абсолютноСЧ iдеСЧ"; своСФ вище адекватне втiлення "абсолютна iдея" одержуСФ лише в людинi, у розвитку суспiльства. Фiлософiя природи Гегеля, незважаючи на окремi дiалектичнi здогади, що втримувалися в нiй глибокi, досить далека вiд дiйсно дiалектичного розумiння природи як СФдиного звязкового цiлого, що змiнюСФться, що розвиваСФться на основi внутрiшньо властивих СЧй протирiч. Фiлософiя духу присвячена розгляду "абсолютноСЧ iдеСЧ" на заключному етапi СЧСЧ розвитку, коли вона, залишаючи природу, "повертаСФться" до самоСЧ собi в якостi "абсолютного духу", тобто "абсолютноСЧ iдеСЧ", що розвиваСФться як самосвiдомiсть людства на всьому протязi всесвiтньоСЧ iсторiСЧ. У природi, за Гегелем, духовний сенс перебуваСФ в постiйному конфлiктi з обмеженоСЧ й iнертноСЧ матерiальною формою. Фiлософiя духу Гегеля СФ iдеалiстичне думка про розвиток iндивiдуальноСЧ й суспiльноСЧ свiдомостi, про розумовому розвитку людства взагалi. Тому iсторiя людства, зведена до iсторiСЧ його духовного розвитку, виявляСФться в остаточному пiдсумку iсторiСФю пiзнання й самопiзнання. Фiлософiя духу складаСФться з думка про субСФктивний дух (антропологiя, феноменологiя, психологiя), думка про обСФктивний дусi (право, моральнiсть, держава) i думка про абсолютний дусi як вищого щабля самопiзнання "абсолютноСЧ iдеСЧ" (мистецтво, релiгiя, фiлософiя).
2. Протирiччя мiж методом i системою у фiлософiСЧ Гегеля
Усякий розвиток протiкаСФ, вiдповiдно до Гегеля, за певною схемою: твердження, заперечення цього твердження (антитезис) i, нарештi, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). У синтезi як би примiряться мiж собою теза й антитезис, з яких виникаСФ новий якiсний стан. Однак не слiд думати, що в цьому третьому моментi повнiстю знищенi два перших. Гегелiвське зняття означаСФ в такiй же мерi подолання, у якiй i збереження тези й антитезису, але збереження в деякому вищому, що гармонiзуСФ СФдностi. Кожне поняття, а стало бути, i кожне явище в природi, суспiльствi й духовному життi людини проходить, по Гегелю, такий потрiйний цикл розвитку - твердження, заперечення й заперечення заперечення, або нового твердження, досягши якого весь процес вiдтворюСФться знову, але на бiльше високому рiвнi; i так доти, поки не буде отриманий вищий синтез. Як приклад дiалектичного циклу Гегель приводив бруньку рослини: тАЭБрунька зникаСФ, коли розпускаСФться квiтка, i можна було б сказати, що вона спростовуСФться квiткою; точно так само з появою плода квiтка зiзнаСФться помилковим наявним буттям рослини, а в якостi його iстини замiсть квiтки виступаСФ плiд. Цi форми не тiльки розрiзняються мiж собою, але й витiсняють один одного як несумiснi. Однак СЧхня текуча природа робить СЧх у той же час моментами органiчноСЧ СФдностi, у якому вони не тiльки не суперечать один одному, але один так само необхiдний, як й iншоСЧ; i тiльки ця однакова необхiднiсть i становить життя цiлого".
Рис. 3. Протилежностi (за Гегелем)
Гегель розробляв дiалектику як фiлософську науку, що узагальнюСФ всю iсторiю пiзнання й дослiджуСФ найбiльш загальнi закономiрностi розвитку обСФктивноСЧ дiйсностi. Особливо ж Гегель прагнув дослiджувати й всебiчно обТСрунтувати найважливiшi принципи дiалектичного способу мислення, у коренi протилежного метафiзицi. Пiддавши глибокiй i ТСрунтовнiй критицi метафiзичний метод, Гегель сформулював, правда в iдеалiстичнiй формi, закони й категорiСЧ дiалектики.
СвоСФрiдним введенням у гегелiвську систему СФ тАЭФеноменологiя духутАЭ (1807), одна з найбiльш складних i найбiльш сенсовних робiт нiмецького фiлософа. У нiй вiн ставить завдання подолання точки зору iндивiдуальноСЧ свiдомостi, для якого, по його твердженню, тiльки й iснуСФ протилежнiсть субСФкта й обСФкта. Зняти цю протилежнiсть можна лише шляхом поступального розвитку свiдомостi, у ходi якого iндивiдуальна свiдомiсть проходить весь той шлях, всi тi етапи, якi пройшло людство протягом своСФСЧ iсторiСЧ. При цьому Гегель даСФ фiлософську iнтерпретацiю всього того багатства iсторичного знання яким володiв сам. Тим самим Гегель пропонуСФ як би сходи, пiднiмаючись по який кожна окрема людина прилучаСФться до духовного досвiду, накопиченому людством, прилучаСФться до всесвiтньоСЧ культури й пiднiмаСФться з погляду повсякденноСЧ свiдомостi до точки зору фiлософськоСЧ. На вершинi цих сходiв будь-який iндивiд у станi, на думку Гегеля, подивитися на мир i на себе з погляду свiтовоСЧ iсторiСЧ, що завершилася, тАЭсвiтового духутАЭ, для якого бiльше немаСФ протилежностi субСФкта й обСФкта, тАЭсвiдомостi" й тАЭпредмета", а СФ абсолютна тотожнiсть, тотожнiсть мислення й буття.
Досягши абсолютноСЧ тотожностi, фiлософiя залишаСФ точку зору повсякденноСЧ свiдомостi й тiльки тепер попадаСФ у свою справжню стихiю - стихiю чистого мислення, де, по Гегелю, всi визначення думки розгортаються з СЧСЧ самоСЧ. Це - сфера логiки, де протiкаСФ нiчим субСФктивно не замутнене життя поняття.
В тАЭНауцi логiкитАЭ (1812-16) Гегель ставив своСЧм завданням показати саморух поняття. Вiн говорив, що треба зайняти таку позицiю стосовно по