Психологія самотності: генезис, види, прояви
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
Міністерство освіти і науки України
Нікопольського училища Криворізького державного педагогічного університету
ПЦК педагогіки і методики початкового навчання
Курсова робота
з психології
Психологія самотності: генезис, види, прояви
Студентки 4 курсу
відділення початкове навчання
О.В.Романенко
Керівник:
Шевякова Н.Л.
Нікополь, 2007
Зміст
Вступ3
Розділ 1. Теоретичне обґрунтування феномену самотності5
1.1 Самотність проблема століття5
1.2 Самотність у молодшому шкільному віці13
Розділ 2. Аналітико-дослідницька робота27
2.1 Використання психодіагностичних методик в дослідженні особливостей стану самотності27
2.2 Практичні поради покращення емоційного стану31
Висновки36
Список використаної літератури37
Вступ
Ми живемо в той час, коли відбуваються величезні зміни в стилі життя, які повязані із змінами в соціальних, в політичних, економічних та інших сферах. Ці зміни носять глобальний характер, і українське суспільство сьогодні опинилося в тому стані, яке раніше назвали б роздоріжжям, переломом, зміною віх. Культурологи називають цей стан точніше культурним проміжком: простір між кінцем чогось визначеного і початком чогось невідомого, маргінального по своїй сутності.
Такі періоди бувають у житті кожного суспільства. Саме тоді людина раптом починає усвідомлювати власну малозначність і неможливість реалізувати свої особистісні здібності. На рівні суспільства - це застій, криза; на рівні людини розпад вищих цінностей і соціальне відчуження.
Людина в сучасному світі, у тій культурній ситуації, що ми визначаємо як проміжну, виявилася в дискретному часі, для неї зникла лінійна цільова спрямованість, застаріла колишня просвітницька ідея про те, що головною є крапка наприкінці шляху. Людина дійсно живе тут і зараз, живе на трасі, на шляху, як перекотиполе, що втратило міцні корені й прикріплення до землі.
Отже, самотність породжується втратою змісту буття людини в сучасному суспільстві. Але залежить це не тільки від самої людини. Скоріше це не її провина, а її лихо. Занадто багато обєктивних факторів випало на наше стрімке століття, і протистояти їм кожна окрема особистість сама по собі просто не в змозі. Саме тому ми і говоримо, що наш час час відчуження й самотності.
Одним з таких факторів перетворення почуття самотності в психологічну якість, а його переживання в одну з глобальних людських проблем можна вважати повну й повсякчасну перемогу сучасного наукового мислення.
Так, до початку XX століття наука, проникнувши в усі сфери людського життя, стала основною формою осмислення не тільки світу, але і самої людини. Людина виявилася аналітично розібраною на складові частини (біохімічні або фізіологічні процеси, анатомічна будова і т.п.). Аналітичність науки призвела до втрати в масовій свідомості уявлення про унікальність і цілісність людини.
Як наслідок, розвиток виробництва став вимагати наявність у людини якогось одного вміння, доведеного до автоматизму, зовсім не цікавлячись її внутрішнім світом, сприймаючи людини як трудову одиницю.
У світлі усього вищевикладеного стає зрозумілий той факт, що проблема самотності, однаково важлива для всіх часів, стала предметом особливого інтересу в наші дні. Не тільки мистецтво, але і філософія, фізіологія, соціологія і, зрозуміло, психологія займаються дослідженням змін, що виникають у психіці особистості, яка з тих чи інших причин, переживає почуття самотності.
Мета дослідження: на основі психологічного аналізу дослідити феноменологію, види і причини самотності.
Предмет дослідження: психологічна сутність і проявлення стану самотності.
Задачі дослідження:
Теоретичний аналіз з наукових підходів до розуміння самотності.
Виявлення психологічної сутності стану самотності.
Пошук діагностичних методик та спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять.
Розділ 1. Теоретичне обґрунтування феномену самотності
1.1 Самотність проблема століття
Самотність не є рідкісним явищем, не є якимось надзвичайним
випадком, навпаки, вона завжди була та залишається
головним та неминучим випробуванням в житті людини.
Т. Вульф
Самотність, як стан, існує стільки, скільки люди себе памятають. В давні часи, коли існування людей було общинним, можна було виділити три основні форми самотності:
обряди і ритуали, так зване виховання самотністю. Тут самотність обовязкова умова формування особистості і не має в собі трагічного забарвлення;
покарання самотністю вигнання. Взагалі, на всіх рівнях розвитку суспільства не було страшнішого покарання, ніж вимушена соціальна ізоляція. Причиною цього є не те, що відчуженню піддається не просто той чи інший вчинок індивіда, а сам індивід, його особистість;
добровільне усамітнення відлюдництво. Мета такого усамітнення самовдосконалення, подолання духовною основою тілесної. Відлюдництво передбачало внутрішню зосередженість, увагу до свого внутрішнього світу.
Але саме XX століття породило проблему самотності. Додатково до всіх фізичних характеристик, а найчастіше на противагу їм, самотність набуває психологічного забарвлення. Вона стає перш за все особистісною.
В XX століт