Психологія самотності: генезис, види, прояви
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?ності. В подібних випадках вона зароджується внаслідок раптового виникнення повної чи часткової емоційно-психологіної ізоляції від людей, які складають її повсякденне коло спілкування. Втрата одного із батьків в результаті розлучення чи недолік емоційно близьких стосунків, батьківської підтримки в дитинстві, можуть зробити індивіда більш чутливим до самотності в дорослому віці. Емоційна рана, яку індивіда отримав в дитинстві, перетвориться в характерологічну особистісну слабість дорослого і зберігатиметься протягом тривалого часу, інколи все життя, змушуючи таких людей гостріше, ніж інші, реагувати на розлучення і соціальну ізоляцію.
Значення самотності може змінюватися в залежності від соціальної групи, віку, історичного періоду і культурного середовища. Це можна поспостерігати на прикладі вживання поняття „самотність” в різних культурах. Відповідно Леві, що досліджував етнографічні особливості жителів Таїті, там не існує „ слів для позначення самотності в значенні пригніченості, смутку, недоліку друзів, дружніх відносин і т.п.”. Леві відмічає , що відсутність спеціального терміна для позначення самотності ще не свідчить про те, що люди не можуть виразити це поняття іншими словами. Бріггс же відмічав, що у ескімосів існує декілька різних слів, які позначають самотність. „Hujuujaq”- найбільш загальне поняття у ескімосів означає „ бути нещасливим від відсутності інших людей ”. „Pai” більш специфічне поняття для вираження „ бути або відчувати себе покинутим; сумувати за людиною, що пішла ”. Нарешті , „tumak ” означає бути тихим і заглибленим ” в горе, особливо через відсутність інших людей. Ось у чому полягає складність проблеми самотності: для кожної епохи, для кожної національності, і, нарешті, для кожної людини визначаються свої особливі ознаки, що характеризують самотність.
Оскільки на даний час широко розповсюджена проблема самотності, то вона відбиває скоріше соціальну динаміку, ніж недосконалість індивіда, і тому малоймовірно, щоб був знайдений засіб від самотності, досить ефективний в кожному конкретному випадку.
Ми звикли боятися самотності, дивимося на неї виключно, як на негативне явище. І це не дивно. Медики вважають, що самотні люди значно легше піддаються хворобам, у них вищий ризик серцево-судинних захворювань, менша тривалість життя. Припускають, що саме самотність примушує деяких людей зловживати алкоголем або наркотиками, навіть якщо вони самі не визнають себе самотніми. А психологи відзначають, що самотність негативно впливає на вдоволення життям, настрій людей. Нарешті, той факт, що самотність негативно впливає на психічне здоровя людей, стає причиною утворення системи комплексів, які перешкоджають самореалізації людини, як особистості, утверджує, що самотність це проблема нашого століття.
1.2 Самотність у молодшому шкільному віці
"Хіба не тоді я жив, в ці перші роки, коли вчився дивитися, слухати, розуміти, говорити... хіба не тоді я здобував все те, чим я зараз живу і здобував так багато і так швидко, що за все своє останнє життя я не здобув і однієї сотої того? " (Л. Толстой)
Неможливо стверджувати, що якийсь певний спосіб догляду за дитиною пізніше призведе до формування особливого і незмінного типу характеру, коли вона стане дорослою. Але можна сказати, що вся сукупність відносин дорослих до дитини й память про дитинство без сумніву повязані з тим, чого дитина чекає від життя в майбутньому.
Початок навчання у школі означає для дитини не тільки її вступ у світ соціальних норм і відносин, але й розрив психологічно-особистісних відносин з батьками. Саме тому вступ до школи початок нового шляху в розвитку особистості. На цьому етапі проблеми відокремлення, відчуження, уособлення ніби відходять "за куліси" по відношенню до людей, які проходять на сцені життя.
Ведучою діяльністю дитини стає навчання, причому, сама дитина не володіє необхідними навичками її здійснення. В силу цього дорослий знову стає необхідним дитині, стає зразком для наслідування. І відмічається ще один позитивний фактор влиття дитини в шкільний колектив, що передбачає не тільки необхідність і можливість встановлення нових контактів, але й залучення до нових колективних проблеми. Все це призводить до тимчасового зняття відчуття відокремлення, помякшення переживання відчуження. Але вже наприкінці молодшого шкільного віку ( 9-10 років ) психологічна ситуація змінюється: дитина достатньо адаптувалася до шкільного життя, до своєї соціальної позиції учня як в школі так і вдома, починає сприймати цю позицію тільки як одну із характеристик свого "Я". Якщо на початку навчання на питання: "Ти хто?", всі відповідають: "Я учень", то до кінця початкової школи особистість переростає цю позицію.
Тому навчання і влиття в шкільний колектив не може виключати можливість самотності, як вважає більшість. А серед причин, що призводять до самотності виділяють такі:
проблеми у відносинах з батьками;
відсутність у дітей сформованих навичок спілкування;
зміна школи або місця проживання;
в результаті розриву дружніх відносин;
розлучення батьків;
боротьба за любов батьків;
єдина дитина в сімї.
Отже перша причина: проблеми у відносинах з батьками.
В чому ж вони полягають на цьому етапі розвитку особистості?
Навчання стає тільки однією зі сфер в житті дитини, до того ж зовсім не основною. У дитини зявляється маса інтересів, які відносяться як до соціальної сфери ( міжособ?/p>