Психологічний зміст характеру людини

Информация - Психология

Другие материалы по предмету Психология

? своїх невдач і успіхів, до громадської думки і ряду інших обставин.

Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сімя, дружня компанія, трудовий або учбовий колектив і т.д.).

Таким чином, найважливіший момент в формуванні характеру те, як людина відноситься до навколишнього середовища і до самої себе, як - до іншої людини. Ці відносини є основою для класифікації найважливіших рис характеру.

Характер людини виявляється, по-перше, в тому, як вона відноситься до інших людей: рідних і близьких, товаришів по роботі і навчанню, знайомих і малознайомих. Стійка і нестійка прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкненість, правдивість і брехливість, тактовність і грубість виявляють відношення людини до інших людей.

По-друге, показово для характеру відношення людини до себе: самолюбство і почуття власного достоїнства або приниження, або невпевненість в своїх силах. У одних людей на перший план виступають себелюбство і егоцентризм (поміщення себе в центр всіх подій), у інших - самовідданість в боротьбі за спільну справу.

По-третє, характер виявляється у відношенні людини до справи. Так, до числа найбільш цінних рис характеру відносяться сумлінність і виконливість, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу і заклопотаність її результатами. Виявлений за допомогою спеціальних методик характер мотивації досягнення дозволяє передбачити можливу програму поведінки людини в типових обставинах.

По-четверте, характер виявляється у відношенні людини до речей: не тільки відношення взагалі до власності, але і акуратне або недбале звертання зі своїми речами.

У характері кожної людини є риси і риски, які відображають своєрідність її індивідуального життєвого шляху, її особистого способу життя. Але в ньому ж в тій або іншій мірі здебільшого представлені - в своєрідному індивідуальному заломленні - і риси, що відображають загальні для людей даної епохи особливості. У характерах епохи отримують своє типізоване ідеальне вираження ті загальні багатьом людям, хоч і по-різному в них представлені, риси, які повязані з епохою, в якій люди живуть. Справжнє розуміння типового в різних характерах як реально загального, загального в одиничному, типового в індивідуальному можливо тільки на цій основі.

Однак в своїй конкретній реальності характер людини зумовлений не тільки типовими рисами способу життя людей даної епохи, але і конкретними, життєвими обставинами, в яких здійснюється його життєвий шлях, і його власною діяльністю, що змінює ці обставини. Спільні, типові і індивідуальні риси в характері людини завжди представлені в єдності і взаємопроникненні, так що загальне, типове виступає в індивідуально-своєрідному заломленні; тому істотне своє вираження характер людини часто отримує якраз у властивій їй індивідуально-своєрідній поведінці, в типових і тому особливо показових ситуаціях.

Використана література

 

  1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: в 2 т. Т. 2. М., 1980.
  2. Бодалев А. А. Психология личности. М., 1988.
  3. Бодалев А. А. Личность и общение. М., 1983.
  4. Галин А. Л. Личность и творчество. Психологические этюды. Новосибирск, 1989.
  5. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию Курс лекций. М., 1988.
  6. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Л., 1983.
  7. Левитов Н. Д. Психология характера. М., 1969.
  8. Мерлин В. С. Структура личности. Характер, способности, самосознание. Пермь, 1990.
  9. Норакидзе В. Г. Методы исследования характера. Тбилиси, 1989.
  10. Петровский В. А. Личность в психологии: парадигма субъектности. М., 1984.
  11. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Психология. М., 2001.
  12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. СПб., 2002.
  13. Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. - М., 1959.
  14. Страхов И. В. Психология характера. Саратов, 1970.
  15. Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий.