Психологічний зміст характеру людини
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ті погляди і переконання людини - це психологічні форми вираження спрямованості, в якій виявляється характер; змістом же її є практичне відношення людини до інших людей і через них до самої себе, до своєї праці і до речей предметного світу. Ведучим і визначальним моментом в формуванні характеру є взаємовідносини людини з іншими людьми.
Оскільки характер виражається передусім у відношенні до інших людей, в суспільному по суті відношенні до світу, він виявляється і формується переважно у вчинках. Дивлячись по тому, чи формується характер в замкненій шкаралупі особистого благополуччя або, навпаки, в загальному труді, основні властивості людського характеру розвиваються абсолютно по-різному.
Взаємовідносини людини з іншими людьми визначають і її відношення до своєї діяльності - здібність до подвигу, до напруженої праці, творчий неспокій або, навпаки, заспокоєність, і її відношення до самої себе - упевненість в своїх силах, скромність або перебільшена зарозумілість, самолюбство, невпевненість в своїх силах і т. д.
У різноманітних, тонких, багатих всілякими відтінками людських відносинах, що складають основну тканину людського життя, складається і виявляється найбільше різноманіття самих основних для вигляду особистості характерологічних рис. Такі дбайливість про людину, чуйність, справедливість, благородство, доброта, мякість, ніжність, довірливість і безліч інших аналогічних і ним протилежних властивостей. При цьому єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї і тієї ж людини виявляються різні і навіть протилежні риси. Людина може бути одночасно дуже ніжною і дуже вимогливою, мякою аж до ніжності і одночасно твердою до непохитності. І єдність її характеру може не тільки зберігатися, незважаючи на це, але саме в цьому і виявлятися[13, з. 213].
Ці відмінності, протилежності і навіть протиріччя необхідно витікають з свідомого відношення до інших людей, що вимагає диференціації в залежності від конкретних умов, що змінюються. Людина, мяка при всіх умовах і яка ні в чому не виявляє твердості - це вже не мяка, а безхарактерна людина. А людина довірлива, яка не тільки не страждає підозрілістю, але ні при яких умовах не здібна до пильності - це вже не довірливий, а наївна або безглузда людина.
По відношенню людини до інших людей розрізнюють характери замкнені і товариські. Але це перша диференціація, що засновується на кількісній ознаці обєму спілкування. За нею може переховуватися саме різний зміст. Замкненість в собі, обмеженість контакту з іншими людьми може засновуватися в одному випадку на байдужості до людей, на байдужості холодної і спустошеної натури, якій інші люди не потрібні, а в іншому - на великому і зосередженому внутрішньому житті, яке в інших умовах не знаходить собі шляхів для залучення до неї інших людей і для свого залучення до них. Точно так само і товариськість може бути різною: у одних - широка і поверхнева, з легкими і неглибокими звязками, що завязуються, у інших - більш вузька і більш глибока, суто виборча. Товариськість людей, які в рівній мірі є приятелями кожного зустрічного, без всякої відмінності, свідчить іноді лише про легкість і рухливість і про таку ж по суті байдужість до людей, як і нетовариськість інших людей. Вирішальне значення має зрештою внутрішнє відношення людини до людини.
З відношенням людини до людини нерозривно повязано також по суті своїй відношення до речей - продуктів суспільної практики і власній справі. У відношенні до них складається і виявляється друга важлива група характерологічних рис. Такі, наприклад, щедрість або скупість, сумлінність, ініціативність, мужність у відстоюванні своєї справи, сміливість, хоробрість, наполегливість.
Характер кожної людини включає риси, що визначають як її відношення до інших людей, так і її відношення до речей - продуктів суспільної праці, до справи, яку вона сама виконує. Вони взаємоповязані і взаємопроникають один в одного. Характерологічно дуже істотним є і те, який з цих планів домінує. Домінування одного з цих опосередкуючих один одну відносин виражає істотну рису характеру і накладає глибокий відбиток на людину.
Опосередковано, через відносини до інших людей встановлюється у людини і відношення її до самої себе. З відношенням до самої себе повязана третя група характерологічних властивостей особистості. Такі - самовладання, почуття власного достоїнства, скромність, правильна або неправильна, перебільшена або зменшена самооцінка, упевненість в собі або недовірливість, самолюбство, зарозумілість, гордість, образливість, пихатість і т. д. Гідне і шанобливе відношення до самої собі є не негативною, а позитивною рисою - в міру того, як сама людина є представником гідної справи, носієм цінних ідей[7, з. 68].
Кожна характерологічна риса в якійсь мірі виражає специфічне співвідношення між відношенням людини до навколишнього світу і до самої себе. Це можна сказати і про такі, наприклад, властивості, як сміливість, хоробрість, мужність.
Істотне значення з цієї точки зору придбаває відмінність характерів вузьких, стійкість яких грунтується на самообмеженні, на звуженні сфери своїх інтересів, домагань, діяльності, яким ніщо людське не чуже, і експансивних людей, що уміють завжди з якоюсь великою душевною щедрістю віддавати себе так, що при цьому вони не втрачають, а збагачуються.
Всі сторони характеру, в їх єдності і взаємопроникнені, як в фокусі, виявляються у відношенні людини до праці.