Психологічний зміст характеру людини
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ротні етапи в її життєвій дорозі, накладають певний відбиток і на її характер; взагалі ж в характері людини відображається її образ життя загалом; відображаючи образ життя людини, характер в свою чергу відбивається в ньому. Образ життя включає певний образ дій в єдності і повязаний з обєктивними умовами, в яких він здійснюється. Образ же дій людини, який завжди виходить з тих або інших спонук, включає певний образ думок, почуттів, спонук діючого субєкта в єдності і повязаний з обєктивною течією і результатами його дій. Тому, в міру того як формується певний образ життя людини, формується і сама людина; в міру того як в ході дій людини виділяється і закріпляється характерний для неї, більш або менш стійкий образ дій, в ній самій виділяється і закріпляється більш або менш стійкий комплекс її властивостей. На думку Теплова[15, з. 56] він формується в залежності від обєктивних суспільних умов і конкретних життєвих обставин, в яких проходить життєвий шлях людини, на основі її природних властивостей - передусім темпераменту, внаслідок її діянь і вчинків".
До характеру у власному значенні слова відносяться, однак, не всі відносно стійкі властивості особистості, які виділяються і закріпляються в людині, в міру того як формується її образ життя, а тільки ті риси і спонуки, які зумовлюють по перевазі її дії. До характеру безпосередньо не відносяться фізична спритність, взагалі властивості, що зумовлюють уміння людини; в нього включаються тільки ті властивості, які виражають спрямованість особистості.
У характері укладена внутрішня логіка, взаємозвязок визначальних властивостей і установок. До характеру відносяться лише ті вияви спрямованості, які виражають стійкі властивості особистості і витікаючі з них стійкі особистісні, а не тільки випадкові ситуаційні установки. Відносно стійкі властивості особистості, які визначають її якісну своєрідність і виражають її спрямованість, складають її характер.
Оскільки в характері зосереджені стержневі особливості особистості, всі індивідуальні відмінності в ньому придбавають особливу значущість і вираз. Тому питання про характер нерідко помилково зводилося до одного лише питання про міжіндивідуальні відмінності або індивідуальні особливості особистості. Тим часом питання про характер - це передусім питання про загальну будову особистості. Характер - це єдність особистості, яка опосередкує всю її поведінку.
У радянській психології не було єдиної точки зору на співвідношення особистості і індивідуальності, особистості і індивідуального в ній. Якщо, наприклад, В. С. Мерлін[8, з. 14] максимально зближував поняття особистості і індивідуальності, розглядаючи особистість як інтегральну індивідуальність, то Б. Г. Ананьєв[1, з. 53] вважав індивідуальність вищим рівнем розвитку особистості. Основна теоретична проблема тут полягає в тому, наскільки істотні індивідуальні відмінності, по-перше, і на яких рівнях особистісної структури вони виявляються, по-друге. Позиція С. Л. Рубінштейна з даного питання така: він вважає неможливим зводити індивідуальне тільки до індивідуальних особливостей, що виявляються, як відомо, переважно на природному, темпераментному рівні. Підкреслення в особистості ролі внутрішніх умов - їх вибірковості, специфічності, активності - по відношенню до зовнішніх є принципове введення принципу індивідуалізації в саму суть визначення особистості. Одночасно індивідуалізація, т. є. особливе в особистості, формується в процесі взаємодії із зовнішніми умовами - в індивідуальній історії особистості. З цим поєднується індивідуальна історія розвитку особистості, зумовлена співвідношенням специфічних для неї зовнішніх і внутрішніх умов. Внаслідок цього одні і ті ж зовнішні умови (наприклад, умови життя і виховання для дітей в одній сімї) по суті, по своєму життєвому значенню для індивіда виявляються різними. У цій індивідуальній історії складаються індивідуальні властивості або особливості особистості.
Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.
Особистість людини характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Діючи на основі спільних інтересів і переконань, що розділяються всіма, прагнучи в житті до загальних цілей, люди можуть виявляти в своїй суспільній поведінці, в своїх вчинках і діяннях неоднакові, часом протилежні індивідуальні особливості. Можна нарівні з іншими людьми зазнавати тих же труднощі, виконувати з рівним успіхом свої обовязки, любити або не любити одне і те ж, але бути при цьому мякою, поступливою або жорсткою, нетерпимою людиною, веселою або сумною, упевненою або боязкою, злагідною або незлагідною. Однакові по значенню критичні зауваження школярам робляться одними педагогами завжди в мякій, ввічливій, доброзичливій формі, а іншими - грубо і безцеремонно.
У людей же з протилежними поглядами на життя, з відмінностями в інтересах, в культурному рівні, з неоднаковими моральними принципами укорінені індивідуальні особливості, як правило, бувають ще більш різко вираженими.
Індивідуальні особливості, створюючи характер людини, відносяться насамперед до волі (наприклад, рішучість або невпевненість, боязливість) і до почуттів (наприклад, життєрадісність або пригніченість), але певною мірою і до розуму (наприклад, легковажніс