Психологiчна пiдготовка працiвника МВС
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?лiцiСЧ повязана можливiсть притягнути до вiдповiдальностi правопорушника у судовому порядку. Реалiзацiя права на застосування зброСЧ спрямована на припинення злочинних дiй, вироблення умiння швидко реагувати на будь-якi дiСЧ порушника пiсля попередження, що проти нього може бути застосовано смертельний засiб, а також при необхiдностi переслiдування злочинця.
Працiвник мiлiцiСЧ не маСФ права одноосiбно здiйснювати правосуддя.
Це завдання виключно судових органiв, якi встановлюють як правомiрнiсть затримання особи, так i правомiрнiсть дiй працiвника мiлiцiСЧ, який застосував для цього табельну зброю.
Науковцi ведуть дискусiСЧ щодо попередження правопорушника про можливiсть застосування до нього зброСЧ. Виходячи з культурологiчних концепцiй права, його духовностi та моральностi, таке попередження доцiльне. Переконавшись у серйозних, суспiльно небезпечних намiрах правопорушника, працiвник мiлiцiСЧ повинен попередити про своСФ службове становище i про намiр застосувати законнi дiСЧ. Вiд реакцiСЧ правопорушника на попередження залежать i подальшi дiСЧ працiвника мiлiцiСЧ. Попереджувати про можливiсть застосування вогнепальноСЧ зброСЧ все-таки варто, оскiльки це може позитивно вплинути на злочинця. Звичайно, виникають ситуацiСЧ, коли попередження неможливе, наприклад, через швидкiсть розгортання подiй, негативну реакцiю злочинця, яка завдасть новоСЧ шкоди тощо. Тому вiдсутнiсть попередження повинна мати вагомi пiдстави.
Застосування вогнепальноСЧ зброСЧ практично завжди призводить до загрози здоровю i життю злочинця, а часто й працiвника мiлiцiСЧ. Тобто тут виявляються фiзичнi, психiчнi й моральнi аспекти. Тому працiвниковi мiлiцiСЧ дозволяСФться завдати правопорушнику незначного вогнестрiльного поранення (в руку, ногу). Незначна рана змусить злочинця припинити антисуспiльнi дiСЧ, сприятиме його затриманню. Але у безвихiднiй ситуацiСЧ, коли порушник вдаСФться до найжорстокiших заходiв, закон дозволяСФ здiйснювати пострiл у життСФво важливi органи. Зрозумiло, що в обох випадках працiвник мiлiцiСЧ зобовязаний надати необхiдну медичну допомогу потерпiлому[4,с.43].
Зниження ризику правомiрного заподiяння шкоди випливаСФ iз власного рiшення працiвника мiлiцiСЧ. Зауважимо, що працiвник з високою вогнепальною культурою не застосовуватиме зброСЧ тодi, коли у нього виникатиме вагання стрiляти чи не стрiляти. РЖ це вагання повинно бути на користь правопорушника.
Вогнепальна культура працiвника мiлiцiСЧ передбачаСФ умiння дотримуватися заходiв власноСЧ безпеки. Рiшучiсть, смiливiсть, вiдвага не означають байдужостi до свого життя та здоровя.
Закон не примушуСФ працiвника мiлiцiСЧ ризикувати собою (держава в цьому не зацiкавлена).
Лише органiзувавши комплекс надiйного прикриття, доцiльно вступати у вогнестрiльне протиборство. Досягнення позитивного ефекту, найвiрогiднiше, можливе за умови високоСЧ особистоСЧ вогнепальноСЧ культури працiвника мiлiцiСЧ.
Усi компоненти вогнепальноСЧ культури визначаСФ та чи iнша суспiльно-небезпечна ситуацiя. Працiвниковi мiлiцiСЧ i юристовi загалом треба глибоко зрозумiти суть правових фактiв, якi виникають у суспiльно небезпечних ситуацiях. Зясування сутi справи даСФ змогу виробити власний варiант поведiнки щодо застосування зброСЧ. Остання СФ одним iз засобiв правового регулювання конкретноСЧ (тимчасовоСЧ) суспiльно-правовоСЧ ситуацiСЧ.
Звiдси виникаСФ запитання: що СФ ефективним у тимчасових небезпечних ситуацiях правове регулювання чи правовий вплив? Серед дослiдникiв особливих розбiжностей у трактуваннi цих понять немаСФ. Зокрема, вважаСФться, що правове регулювання ширше, нiж правовий вплив. До правового впливу, крiм правового регулювання, входять правове виховання, правова пропаганда. Доцiльно додати до цього ще й профiлактичну дiяльнiсть щодо духовного та морального оздоровлення громадян. Це свiдчить про актуальнiсть систематичноСЧ, планомiрноСЧ i, головне, професiйноСЧ дiяльностi працiвникiв мiлiцiСЧ як субСФктiв права[7,с.101].
Згiдно з вимогами вогнепальноСЧ культури правовий вплив на правопорушника можна здiйснити короткочасно, разово. Так, важливими, треба думати, СФ психологiчнi i фiзичнi аспекти, що зумовлюють вiдповiднi види примусу. Зрозумiло, що високий рiвень вогнепальноСЧ культури орiСФнтуСФ вибiр працiвника мiлiцiСЧ на користь психологiчного впливу перед фiзичним. Проте, продемонструвавши намiр застосувати вогнепальну зброю, привiвши СЧСЧ у бойову готовнiсть, вiн своСЧми дiями, командами, розпорядженнями продовжуСФ регулювати ситуацiю засобами психологiчного примусу. У випадку не-врегулювання таким чином ситуацiСЧ працiвник мiлiцiСЧ вдаСФться до фiзичного впливу (примусу). В цiй ситуацiСЧ чiтко виявляються два методи правового впливу на особистiсть: переконання i примус, де останнiй виступаСФ у виглядi фiзичного.
Працiвник мiлiцiСЧ повинен дотримуватися принципiв вогнепальноСЧ культури, якi СФ складовою службовоСЧ дiяльностi i професiйноСЧ культури. До основних принципiв вогнепальноСЧ культури може вiднести: боротьбу за законнiсть, пiдвищену вiдповiдальнiсть, безпомилковiсть, швидкiсть реагування, культуру професiйних рухiв, технiку безпеки, фiзичну досконалiсть, тренованiсть.
У боротьбi за законнiсть працiвник мiлiцiСЧ, застосовуючи вогнепальну зброю, повинен не тiльки дотримуватися чинних правових вимог, а й дбати про правопорушника. Зухвала, агресивна дiя злочинця може спонукати працiвника мiлiцiСЧ до порушення встановленоСЧ юридичноСЧ процедури щодо застосування зброСЧ.