Простір і час у контексті глобалізації
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
Простір і час у контексті глобалізації
Компанія належить не її співробітникам, постачальникам або місцевості, де вона розташована, а тим, хто в неї інвестує. Так Альберт Дж. Данлеп, прославлений раціоналізатор сучасного виробництва підсумував своє кредо в самовдоволеному описі власної діяльності, опублікованому видавництвом Тайм Букс для освіти й у повчання всім, хто прагне до економічного прогресу.
Данлеп мав на увазі, звичайно, не просто приналежність як ще одна назва чисто юридичного поняття власності - ця точка зору ніким не заперечується й ще менше має потребу в акцентуванні. Його ідея виражена насамперед у заключній частині фрази: ні співробітники, ні постачальники, ні представники місцевого співтовариства не мають права впливати на рішення, прийняті тими, хто інвестує, а справжні власники повноважень у прийнятті рішень - це інвестори, саме вони мають право з ходу відмести, оголосити марними й невірними будь-які зауваження цих людей щодо того, як вони управляють компанією.
Відзначимо, що формулювання Данлепа - не декларація про наміри, а заява про фактичне положення речей. Данлеп сприймає як аксіому те, що істинність вираженого в ній принципу підтверджена всіма економічними, політичними, соціальними й іншими реаліями нашого часу. Ця аксіома вже ввійшла в родину самоочевидних істин, які допомагають пояснити мир, але самі не мають потреби в поясненні, які дозволяють прийняти як допущення те, що відбувається у світі, але саме по собі вже не розглядається як прийняті на віру допущення, тим більше нісенітні або сумнівні.
Були часи (можна було б сказати не настільки давні, якби не швидко стискальний простір колективної уваги, що перетворює навіть тиждень у політику - тепер не просто в довгий, але надто довгий період у життєвому циклі людської памяті), коли заява Данлепа далеко не всім здалося б очевидним, коли вона пролунало б як войовничий клич або повідомлення з поля бою. У перші роки війни на знищення бізнесмени вважали за необхідне підніматися на трибуну щорічних зїздів партії й раз за разом убивати в голови слухачів ідею, що, на їхню думку, необхідно було вбивати в голову, тому що для незвичного вуха вона звучала дико й дивно: ідею про те, що корпорації із задоволенням готові платити місцеві податки на підтримку необхідного їм дорожнього будівництва або ремонту каналізації, але вони не бачать причин, щоб фінансувати підтримку місцевих безробітних, інвалідів і інших зайвих людей, за долю яких вони не бажають нести ніякої відповідальності. Але це було в перші роки війни, що яких-небудь двадцять років через, коли Данлеп викладав своє кредо, була вже практично виграна, так що він міг з повною підставою очікувати, що всі слухачі розділяють його переконання.
Навряд чи їсти зміст сперечатися, чи була ця війна результатом таємних підступних задумів, що народилися в кабінетах керівництва великих корпорацій, постачених табличками не курити, і нічого не миролюбні лідери, що підозрюють, промисловості були змушені почати воєнні дії під тиском змін, викликаних дією непояснених сил технологічного прогресу й глобальної конкуренції; чи була це заздалегідь спланована й оголошена, як ведеться, війна із чітко певними цілями або просто серія окремих і найчастіше ненавмисних військових акцій, кожна з яких обумовлювалася власними причинами. Яке б із двох тверджень не було щирим (на користь кожного з них можна привести чимало аргументів, хоча, можливо, нам тільки здається, що вони суперечать один одному), остання чверть XX сторіччя, досить імовірно, увійде в історію за назвою Великої війни за незалежність від простору. У ході цієї війни відбувалося послідовне й невблаганне звільнення центрів прийняття рішень (а також тих розрахунків, на основі яких ці центри приймають свої рішення) від територіальних обмежень, повязаних із привязкою до певної місцевості.
Давайте розглянемо принцип Данлепа. Співробітники набираються з місцевого населення й, з огляду на їхню обтяженість сімейними обовязками, власністю на житло й т.д., не можуть із легкістю піти за компанією, якщо вона переміститься в інше місце. Постачальники повинні доставляти товар, а виходить, низькі транспортні витрати дають місцевим постачальникам переваги, які зникають при зміні компанією місця розташування. Що ж стосується самої місцевості - вона, природно, залишиться там, де була, і не може міняти свого місця розташування відповідно до нової адреси компанії. Серед всіх перерахованих кандидатів на право голосу в керуванні компанією тільки ті, хто інвестує - акціонери - анітрошки не звязані простором: вони можуть купити будь-які акції на будь-якій біржі за посередництвом будь-якого брокера, і при цьому географічна близькість або далекість компанії явно буде на останнім місці серед міркувань, що спонукують їх продавати або купувати акції.
У принципі, склад акціонерів не визначається простором. Це - єдиний фактор, повністю вільний від просторової зумовленості. Їм, і тільки їм, належить компанія, тому їм вирішувати, чи коштує компанії переїхати туди, де, як вони припускають, є шанс на підвищення дивідендів, надавши всім іншим - а саме тим, хто привязаний до даної місцевості, - вирішувати завдання, зализувати рани, відшкодувати збитки й забирати сміття. Компанія має волю пересування, але наслідку цього пересування будуть відчуватися довго. Той, хто має волю бігти з даної місцевості, а?/p>