Простір і час у контексті глобалізації
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
±солютно вільний і від наслідків своєї втечі. Це - головні трофеї переможців в війні за простір.
Поміщик, що живе в столицях
Після закінчення війни за простір самим потужним і жаданим фактором розшарування у світі стала мобільність: це та субстанція, з якої щодня будуються й перебудовуються нові, усе більше глобальні соціальні, політичні, економічні й культурні ієрархії. Для тих, хто стоїть на вершині нової ієрархії, воля пересування приносить куди більше переваг, чим ті, що позначено у формулі Данлепа. У цій формулі відзначені лише ті кандидати, чий голос чутний, - ті, хто здатний висловити й, швидше за все, дійсно висловить своє невдоволення й може втілити свої скарги в судові позови. Але є й інші, обірвані й кинуті контакти, також привязані до даної місцевості, і про які у формулі Данлепа не згадується, тому що про їх навряд чи хто-небудь почує.
Мобільність, придбана тими, хто інвестує - людьми, що володіють капіталом, грошима, необхідними для інвестицій - означає для них воістину безпрецедентне у своїй радикальній беззастережності відділення влади від зобовязань: обовязків у відношенні власних службовців, але також і у відношенні молодих і слабких, ще не породжених поколінь, і самовідтворення умов життя для всіх - одним словом, волю від обовязку брати участь у повсякденному житті й розвитку співтовариства. Виникає нова асиметрія між екстериторіальною природою влади і як і раніше територіальною життям у цілому, що влада, що знялася з якоря й здатна переміщатися миттєво й без попередження, може вільно використовувати, а потім залишити наодинці з наслідками цього використання. Відмова від відповідальності за наслідки - сама бажана й коштовна перевага, що нова мобільність дає позбавленому місцевої привязки капіталу, що перебуває в вільному плаванні. Тепер у розрахунках ефективності інвестицій можна вже не враховувати витрати на боротьбу з наслідками.
Знайдена капіталом воля трохи нагадує волю поміщика, що живе в столицях з колишніх часів - такі люди були сумно відомі своєю зневагою до потреб населення, що їх годувалася. Весь їхній інтерес до землі, який вони володіли, полягав у тім, щоб знімати з її вершки у вигляді надлишків продукції. Тут, безсумнівно, існує деяка подібність - але це порівняння не повною мірою відбиває ступінь волі від турбот і відповідальності, який володіє мобільний капітал кінця двадцятого сторіччя: поміщикам минулого вона й не снилася.
Поміщик, що живе в столицях не міг поміняти свій маєток на інше, а значить залишався - нехай і не занадто міцно - привязаним до місцевості, звідки він тяг всі соки; ця обставина на практиці обмежувало теоретично і юридично безмежні можливості експлуатації місцевості, інакше в майбутньому потік доходів міг обміліти, а те й зовсім висохнути. Звичайно, обєктивні обмеження в принципі були жорсткіше, ніж це усвідомлювали самі поміщики, а ці останні - жорсткіше тих, що звичайно дотримувалися на практиці. Ця обставина приводила до того, що такого роду поміщицьке землеволодіння завдавало непоправної шкоди родючості землі й розвитку сільськогосподарських навичок, а добробут поміщиків, що живуть у столиці було досить ненадійним, погіршуючись від покоління до покоління. І все-таки це були реальні обмеження, що нагадували про себе тим чим гірше їх собі представляли й дотримували. А обмеження, по визначенню Альберто Мелуччи, цей висновок у рамки, межу, поділ; тому воно означає й визнання існування іншого, далекого, непереборного. Зіткнення з іншим - це досвід, що піддає нас випробуванню: воно породжує спокусу усунути розходження силою, але може викликати до життя й прагнення до контакту як безупинно поновлюваній дії.
На відміну від поміщиків, що живуть у столицях з нової історії, нинішні капіталісти й торговці землею, завдяки знову знайденій мобільності їхніх ресурсів, тепер уже ліквідних, не зіштовхуються з обмеженнями досить реальними - міцними, твердими, непіддатливими - щоб їхнє дотримання було обовязковим. Єдині відчутні й обовязкові рамки повязані з адміністративними обмеженнями волі руху капіталів і коштів. Однак такі обмеження нечисленні, у них існує безліч лазівок, і навіть цей рідкий частокіл піддається сильному тиску з метою його розхитати або зовсім знести. Після цього що згадуються Мелуччи зіткнення з іншим стануть украй рідким явищем. А якщо трапиться, що інша сторона навяже таке зіткнення, як тільки інше почне грати мускулами й заявить про себе, капітал без особливої праці збере речі і переміститься в більше гостинне середовище, тобто не робить опору, податливу й мяку. Тоді ймовірність як спроб усунути розходження силою, так і прагнення до контакту буде ще менше.
Адже обоє цих підходу вимагають визнання непереборності іншого, але для цього інше повинне спочатку перетворитися в непіддатливе, негнучке, у буквальному значенні грузле ціле. Щоб у ході опору таке ціле дійсно сформувалося, середовище повинна піддаватися завзятим і ефективним атакам - але загальним наслідком нової мобільності є той факт, що в капіталу й фінансів практично не виникають необхідності гнути те, що не гнеться, ламати перешкоди, переборювати або послабляти опір; а якщо вона й виникає, то від її завжди можна відмовитися на користь більше мякого підходу. Якщо зіткнення з іншим вимагає дорогого застосування с?/p>