Провадження у зв'язку з винятковими обставинами
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
¶ бути підставою для його перегляду у даному виді провадження.
У ст.354 ЦПК чітко не встановлено, неоднакове застосування яких саме норм (матеріального чи процесуального права) може стати підставою для перегляду рішень у звязку з винятковими обставинами.
У цій самій нормі не встановлено можливості перегляду рішення у звязку з винятковими обставинами після його перегляду у касаційному порядку, якщо з цього приводу Конституційним Судом було ухвалено рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане згідно з п.4ч.2 ст.361 ЦПК є підставою для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у звязку з нововиявленими обставинами.
Звернемо увагу на те, що у п.4 ст.354 ЦПК вживається термін застосування закону. Згідно з ч.7 ст.8 ЦПК, якщо спірні відносини не врегульовано законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Тобто закон (матеріальний) застосовується для врегулювання спірних правовідносин, а не норми процесуального права. Згідно зі ст.2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону України Про міжнародне приватне право. [9]
Отже, процесуальні норми регламентують правила здійснення судочинства і суд зобовязаний їх дотримуватися (керуватися ними), а норми матеріального права застосовувати. Тому при невідповідності норм процесуального права Конституції України Конституційний Суд має перевірити зазначену обставину.
Понад те, якщо норми процесуального права в одному нормативному акті суперечать одна одній, то це гірше чи ліпше, ніж суперечність або неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції того самого положення закону? На мою думку, суперечність норм законодавства, що призводить до порушення прав усіх громадян, які звертаються до суду касаційної інстанції, є більш важливою та актуальною проблемою, ніж ліквідація окремих правопорушень, які стосуються субєктів лише двох справ.
Тому, при формуванні виняткових обставин законодавцем не враховано характер рішень Конституційного Суду України, які мають загальнообовязковий характер. Якщо Конституційним Судом України процедура перегляду справ касаційною інстанцією буде визнана неконституційною, то у суду касаційної інстанції має виникнути обовязок переглянути ті ухвали і рішення, які, наприклад, були ухвалені у складі трьох суддів при попередньому розгляді справи, якщо особи, які не повідомлялись та не запрошувалися до участі у справі (ст.332 ЦПК), не погоджуються з рішенням касаційної інстанції, яке ухвалене при попередньому розгляді справи та заявлять про це.
Надання судовій практиці однозначності при вирішенні одних і тих самих правовідносин це запорука однакового застосування законодавства та однакового підходу до захисту прав громадян. [12]
Але сучасні тенденції щодо оскарження рішень, коли у діяльності суду касаційної інстанції виникають суперечливі рішення і їх перегляд у звязку з винятковими обставинами диктують новітні тенденції у цивільному процесі. Фактично, тут йдеться про перехід до принципів англосаксонської системи права і закріплення поняття прецедент, який стосується рішень суду касаційної інстанції та рішень, ухвалених у звязку з винятковими обставинами, оскільки такі рішення стають орієнтиром для інших судів щодо однакового застосування законодавства і вирішення конкретних справ. Така тенденція зумовлена тим, що Верховний Суд має скасовувати рішення, які були ухвалені судом касаційної інстанції. [14]
Щодо визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобовязання України, то таке визнання не є підставою для перегляду тієї справи, з якою громадяни зверталися до Європейського Суду з прав людини. Виходячи із міжнародних зобовязань, взятих на себе Україною, рішення Європейського Суду з прав людини мають для неї обовязковий характер. Тому рішення Європейського суду у такій справі має виконуватися на території України без її перегляду Верховним Судом України. Верховний Суд України може переглядати інші справи, якщо вони були вирішені тим способом і на підставі тих норм законодавства, які вважаються такими, що не відповідають міжнародним принципам, закріпленим у міжнародних договорах, рекомендаціях Ради Європи тощо.
Особа вправі оскаржувати рішення судів України до Європейського Суду з прав людини, тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення (ст.35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 p.). Вичерпний перелік таких засобів передбачається національним законодавством. [15]
Виходячи із законодавства України особа може поставити питання про законність судових рішень перед:
апеляційним судом;
судом касаційної інстанції;
Верховним Судом України щодо відповідності ухвалених рішень судом (судами) касаційної інстанції (провадження у звязку з винятковими обставинами) закону;
вищезазначеними судами у провадженні у звязку з ново-виявленими обставинами;
Конституційним Судом з приводу невідпов?/p>